Сміх, як відомо, подовжує життя. Сміятися для людини не тільки природно, а й корисно. Проте виявляється, інколи сміх інколи може загрожувати переслідуваннями, тиском і шантажем. Колишня радянська влада у минулому, і Віктор Янукович сьогодні нагадали про це всьому українському суспільству.

Давно вже припали порохом історії часи, коли анекдоти та палкі бесіди на політичні теми мали підпільне право на існування лише на кухнях радянських багатоповерхівок. Минулось навіть і, здавалося б, нездоланне бажання партійної номенклатури до всілякого звеличення власних дорогоцінних осіб. Відійшли в історію показові виступи художньої самодіяльності, яка, до речі, була майже життєво необхідною для будь-якого підприємства. Але виявляється, повернутися до минулого не так вже і важко.

Інцидент, що стався під час святкування Дня міліції, змусив задуматись і українських журналістів, і громадськість. Звільнення одного з керівництва МВС за жарти, хай навіть саркастичні, команди "95-го кварталу" на адресу влади – це добре попахує радянщиною. Гумор, як і свобода слова, не може мати штучно встановлених рамок, і будь-яка політична сила, яка намагається поставити перешкоди на її шляху, автоматично стає недемократичною. А ще – слабкою, бо розписується у своєму страху і невпевненості.

Відлуння про це неподобство прокотилося всіма засобами масової інформації, а одразу за цим і стало головною темою обговорень ввечері після напруженого понеділка. Та чи справді Янукович несвідомо пішов на такий крок? Чи дійсно могла не помітити такої відвертої «радянськості» у своїх діях людина, котра була свідком тих часів і позиціонує себе представником влади, що покликана подолати кризи української політики?

Можливо. У сучасному світі незбагненного такий варіант не можна виключати. Проте, за такою поведінкою громадського діяча неважко побачити й інші мотиви. Країну ще лихоманить після «боїв» за бюджет. Кабмін не полишає спроб встановлення одноосібного визначення внутрішньої та зовнішньої політики країни. І єдиною протидією цьому виступає навіть не система правосуддя (як не сумно це констатувати), а саме громадська думка. Останнє і є ключовим.

Можливо, публічний конфлікт з боку Януковича був наперед розрахований і переслідував чітку мету: для відволікання громадськості від подій та речей, що викликають роздратування і можуть призвести до масового невдоволення владою, створюється «шумиха» навколо питання менш важливого, проте наслідками його дії є лише чутки та обговорення.

Чи не такий сценарій намагається розіграти сьогодні Віктор Федорович? Бюджет, опалення, газ, політична криза – все це відходить на загальний план, натомість суспільство розбурхується заявами про нібито прослуховування прем’єрських розмов інцидентами, подібними до того, що стався. А в цей час втілюються в життя непопулярні рішення, котрі через затьмарення подібними «скандалами» не набувають суспільного резонансу і проходять майже непоміченими…