Імперативний мандат – що саме позначає це дивне українському вуху словосполучення? Якщо банально розібратися в кожному словосполученні, то виходить, що це своєрідні «наказні повноваження». В юриспруденції це означає, що люди надають повноваження депутатам, обираючи їх в представницькі органи (місцеві ради або Верховну Раду) з зауваженням, що обранці будуть дотримуватися своїх програм і відстоювати питання, котрі важливі для їх виборців. У разі ж недотримання цих вимог люди мають право звільнити депутата.

На перший погляд здається, що такий принцип є дуже непоганим і вартим того, щоб його запровадити. Проте, як давно відомо, будь-яка річ, може з рівними можливостями застосовуватися як на благо, так і на зло. На це потрібно серйозно зважати, особливо в наших умовах, враховуючи хитромудрість українських політиків.

І справді, що ми бачимо зараз? Одним з найвідоміших прихильників запровадження імперативного мандату є Юлія Тимошенко. Саме її активними зусиллями був прийнятий відповідний закон, за яким з місцевих рад можуть бути відкликані депутати за те, що вони вийшли з фракції політичної партії, за списками якої ввійшли до ради. Така от начебто нормальна і навіть справедлива ситуація. Але за уважного розгляду помічаємо, що пані Юлія перекрутила юридичний зміст цього поняття, перетворивши його на знаряддя політичної боротьби та знищення політичних противників.

По-перше, звернемо увагу на те, що право відкликати депутатів (тобто, виганяти їх з представницького органу) за даним законом має право саме політична партія (читайте, лідер), а не її виборці. Таким чином, керівний орган політичної партії або ж її лідер безпосередньо може ухвалювати абсолютно будь-які рішення, а всі незгодні, котрі на знак протесту раніше могли покинути склад фракції, тепер будуть змушені скоритись – або втратити депутатські повноваження. Таким чином встановлюється повний контроль за діями членів партії.

По-друге, і це більш суттєво, поняття імперативного мандату в своєму первинному значенні запроваджує відповідальність депутата перед виборцями за свої вчинки (законодавчі ініціативи, голосування, тощо) І що ж ми бачимо? Виявляється, що найзатятіша лобістка ідеї імперативного мандату пані Тимошенко сама ж порушує цей принцип!

Всі ми пам’ятаємо головні тези виборчої програми Блоку Юлії Тимошенко. Вони відгукнулися в серцях українців і втілилися у їх голосах, що надали представникам цієї політичної сили досить велику кількість місць у Верховній Раді України. Та що ж у відповідь робить пані Тимошенко? Вона використовує право голосу, надане їй людьми для збереження принципів демократії, щоб торгуватися з партіями, проти яких повинна була би це право використовувати. Таким чином, БЮТ своєю діяльністю заперечує принцип імперативного мандату – діє всупереч настановам своїх виборців та порушує обіцянки. Очевидно, що БЮТ вже не діє за тими принципами, за які їх було обрано до Верховної Ради. У такому випадку, керуючись логікою імперативного мандату, люди мають право відкликати цю політичну силу і позбавити її місць в парламенті.

Проте Юлії Володимирівні не потрібний імперативний мандат у Верховній Раді – тут вона і без того гарно контролює діяльність фракції. Так само він не потрібен їй і в його істинному значенні – відповідальності перед виборцями – пропагандистський ефект від цього не переважив би ризику відкликання. Він їй необхідний на місцевому рівні – саме для того, щоб перекроювати карту політичних сил у важливих для неї регіонах України, таких як, наприклад, місто Київ. І саме цим вона керувалася, обмінюючи, як справжня торговка, довіру виборців на політичну владу на місцях. Чи можна знайти ще більше лицемірство?! Перекладаючи мову вчинків пані Тимошенко на українську, розуміємо, що імперативний мандат має значення лише тоді, коли його можна перетворити на знаряддя знищення колишніх політичних партнерів, та заодно і розширити власний вплив на такі регіональні рішення як розподіл землі, приватизація, доступ до місцевих бюджетів.
Проте коли справа доходить до відповідальності за свої вчинки, цей принцип маємо сховати якнайдалі. Чи так має вчиняти політик, який справді піклується про долю українців? Навряд.