Сьогодні найбільша увага прикута до Президента та Прем'єр-міністра - саме їх заяви та коментарі найчастіше з'являються у ЗМІ. Не відставати прагнуть і представники ворогуючих таборів - обидві сторони активно виявляють свої позиції.
Трохи в тіні втім залишається одна важлива політична постать - того, кого називали "батьком" конституційної реформи, хто є учасником помарачевого Майдану зразка 2004 року і новітнього, біло-блакитного, головою вже колишнього парламенту і
лідером політичної сили, котрій пророкують фіаско на дострокових виборах. Олександр Мороз, перебуваючи у вирі політичних подій, довгий час вважав за потрібне лишатися "поза кадром".

Минулого тижня він, втім, розщедрився на заяви і "роздачі" інтерв'ю. Здавалося б, нічого в його словах нового не було - ВР чинна, дії Президента непродумані та антиконституційні, Олександр Олександрович давно знає і
неодноразово пропонував варіант вирішення конфлікту, та його чомусь не слухають. Всі ці тези вже давно відомі. Та, якщо співставити їх з процесами, котрі відбуваються сьогодні, прості відповіді на прості запитання починають
малювати дуже цікаву картину політичних баталій.

Конфлікт, котрий вибухнув сьогодні, насправді здається всього лише бурхливим фіналом, до якого призвів механізм уповільненої дії, закладений, у свою чергу, у так званій політичній реформі. Пригадаємо лише події більш ніж трирічної давнини.
Саме О. Мороз найактивніше виступав за внесення змін до Конституції. Парламент, в свою чергу, з таким же завзяттям відмовлявся слухати Олександра Олександровича - і відправляв його дітище на доопрацювання. Змінилася
ситуація під час подій Помаранчевої революції - захоплені "відлигою", можливістю змін в державі, тодішні парламентарі і самі незчулися як побачили на радівських екранах голосування за законопроект. Мороз ще тоді роздивився і зміг влізти
у "вікно можливостей", буквально виторгувавши втілення сирої технічно, зате написаної у стилі політичного романтизму політреформи.

Часи минули, навіть у терпеливого Мороза здали нерви - помаранчеві не змогли зацікавити його у співпраці, натомість табір біло-голубих виявив велику лояльність і скоріш за все намалював райдужні перспективи. І начебто все йшло добре -
Олександр Олександрович отримав крісло голови ВР і приготувався впливати на життя держави та... знову прорахувався. Закладена їм програма збою не дала, ніби все йшло за правилами, та від влади Мороза відтіснили - він отримав
лише крісло. Поки розбирався, що ж трапилося, підоспів і вибух - так ретельно підготований у 2004-му - політична "реформа" привела до політичного ступору, породивши стільки колізій, скільки ще не знала українська влада.
Часом, дивним здається сам факт - людина, що так ратувала за втілення настільки недосконалої та суперечливої реформи, преспокійно займає крісло голови законодавчого органу.

Намагаючись отримати для себе найбільший зиск із ситуації, що склалася, О. Мороз найпевніше і трохи замкнувся. Зараз він вийшов знову на "поле бою" із чіткою позицією. Що ж робитиме далі ця людина, і хто вона - хитрий стратег
чи недолугий кар'єрист?

Свіжі інтерв'ю свідчать про те, що О.Мороз намагається зайняти нейтральну позицію між двома таборами або й навіть зіграти роль так званого "доброго поліцейського" - він ні з ким не ворогує, а навпаки, закликає до миру і порозуміння.
Його позиція дуже нагадує поведінку екс-голови ВР В.Литвина під час подій Помаранчевої революції, коли той теж підкреслено намагався поставити себе над конфліктом та заробити на цьому побільше виборчих балів. Знаковим є
сумний досвід Литвина - його політична сила так і не зуміла пробратися до ВР.

Для О. Мороза це є надзвичайно актуальним, адже соціологи активно прогнозують його політичній силі існування поза законодавчим органом у разі дострокових виборів. Поряд з цим вім давно відомий потяг Олександра Олександровича
до влади - інколи здається, що жага нарешті отримати такі омріяні владні повноваження, - єдина причина настільки тривалого його перебування в українському політикумі. Звідси трохи скоригована лінія поведінки політика -
він активно виступає проти проведення параментських виборів, називаючи єдиним можливим варіантом одночасні дострокові вибори і голови держави теж. Таким чином стають зрозумілі гострі нотки, котрі прориваються
крізь так ретельно зшиту маску "миротворця".

Далі, втім, виникає більше запитань ніж відповідей. Хоч як би там не було, а О. Мороз належить до коаліції політичних сил, лідером якої є В. Янукович. Тобто, логічною була б поведінка коаліціантів у ключі курсу їх політичного лідера.
Сам В. Янукович, здається, побачив всю непривабливість подальшого протистояння і активно обговорює можливі варіанти його зняття - проводяться активні переговори між політичними силами, обговорюються різні стратегії
та конфігурації. І саме в цей час з'являється Мороз, котрий закликає до переговорів (що вже розпочаті до цих пропозицій) і поряд з тим відтинає можливі шляхи до врегулювання конфлікту, фактично повторюючи різкі заяви
перших днів після указу про розпуск.

Така поведінка не викликала б підозри, адже для Мороза та СПУ зокрема вибори в даній ситуації прогнозовано не принесуть бажаного ефекту. Проте, вражає протиріччя його заяв з офіційною позицією коаліції - в той час
як її лідери ідуть на погодження позицій між сторонами конфлікту та розробку максимально вигідних варіацій для кожної з них, Олександр Олександрович, прикриваючись "миротворчими" гаслами, намагається з новою силою
розпалити вогнище протистояння. Для чого?

Варіантів може бути декілька. Можна припустити, що, по-перше, Мороз дуже образився на колег-опозиціонерів за ту роль політичної ляльки, яку вони йому відвели. Подейкують, що з позицією О. Мороза лідери коаліції взагалі
мало рахувалися, погрожуючи натомість йому вигнанням з політичного олімпу і подальшими наслідками у разі виявлення прихильності до табору опонентів. В такій ситуації йому дійсно важливо було б "гнути свою лінію":
залишити "з носом" як політичних друзів, так і ворогів і нарешті самому здійснити давні задуми, закладені у горезвісну політичну реформу.

По-друге, не слід викидати з уваги повідомлення про існування російсько-українського "мозкового центру", так званого Єдиного економічно-політичного простору, котрий продукує сценарії поведінки коаліціонерів. Тут вже стає ще цікавіше -
якщо представники російської політичної верхівки разом з В. Медведчуком та Д. Табачником готують різні лінії поведінки для Януковича і Мороза, то очевидним є, що вони затіяли "велику гру", котра може призвести до
найнеочікуваніших результатів.
Чи ж знаєте до яких саме, Олександре Олександровичу?