Чи знаєте ви, яка є визначальна риса Партії регіонів? Ні, не донецькі корені, і не «проффесіоналізм» її провідників – все це давно відоме і стало вже банальністю. Цікавим є те, що ПР вирізняється серед інших партій своїми стосунками з, назвемо їх так, залученими особами. Адже відомо, що значною частиною свого політичного впливу Партія регіонів завдячує не своїм членам, а тим, хто з якихось міркувань надає їй підтримку, тим чи іншим чином ухвалюючи «потрібні» рішення.

Сюзанна Романівна, як видно з її біографії, завжди була жінкою, схильною до авантюр... і до надмірного збагачення. Її львівське минуле уже майже повністю вкрилося туманом таємничості, однак одна річ все ще визирає з-під нього – зв’язок пані Сюзанни з резонансними у свій час справами квартирного шахрайства, які не обійшлися і без людських жертв. Достеменно відомо, що саме тодішній чоловік Сюзанни, який працював заступником начальника обласного УДАІ, користуючись своєю репутацією, знайомив майбутніх жертв із зловмисниками. Серед цих зловмисників, за деякими даними, була і сама пані Станік. Так чи інакше, після одного з «проколів» вона була вимушена уникати уваги громадськості – і перемістилась у Київ. Тут вона познайомилася з дружиною Л. Кучми, яка надала їй протекцію і ввела у «вищі кола». Фактично, з цього часу і починається співпраця Сюзанни Станік з групами, тісно пов’язаними з Партією регіонів. Дивним чином її кар’єра починає стрімко злітати - Міністр у справах сім’ї та молоді, Міністр юстиції, посол у Швейцарії...та злі язики кажуть, що за всіма призначеннями стояв не хто інший як Л. Кучма. У 2004 році, за сприяння В.Медведчука, її було призначено у Конституційний суд. Ще один цікавий факт – під час складання присяги судді Станік 22 квітня у ВР не був присутній Президент України, хоча цього вимагає закон і Конституція... Після Помаранчевої революції, здавалось би, її служіння мало закінчитися, однак, де там – пані Станік просто перейшла у спадок до Партії регіонів. Як реманент. Деякі джерела свідчать, що сама Сюзанна Романівна воліла би більше не приймати активної участі у політичному житті – позаду неї тягнеться занадто довгий шлейф підозрілих справ – але керівництво ПР вирішило інкаше. Фактично, вона не могла відмовитися від хабаря, даного їй за вирішення справи про конституційність Указу президента про дострокове припинення повноважень ВРУ, у такому випадку до неї були б застосовані більш ефективні та менш приємні способи переконання. Таким чином, Сюзанна Станік виявилася заручницею тих преференцій, які були надані їй ще Кучмою.

У схожу ситуацію потрапив і Віктор Павлович Пшонка, вже колишній в.о. Генпрокурора. Як можна було спостерігати, після того як О. Медведько ліг в лікарню з гіпертонічним кризом, В. Пшонка виступив із заявами про спростування інформації СБУ щодо незаконного отримання С. Станік об’єктів нерухомості та іншого майна – хабаря, простіше кажучи. Дуже невдячна роль, треба відзначити. Чому ж Віктор Павлович пішов на це? Вся справа мабуть в тому, що він знаходиться в такому ж положенні реманенту, маріонетки в руках Партії регіонів, як і сама пані Сюзанна. Протягом п’яти років В.Пшонка обіймав посаду прокурора Донецької області. В цей час журналіст місцевої телерадіокомпанії Ігор Александров отримав фотографії, на яких син Пшонки, Артем Вікторович, був зафіксований у компанії місцевих кримінальних авторитетів. Тоді ж колишній співробітник ВБОЗу Олег Солодун звинуватив Віктора Павловича у прикритті кримінального угрупування. Рятівником для В. Пшонки тоді виступив Г. Васильєв, та ще, за деякими даними, сам В. Янукович – тоді ще губернатор. Як результат – компрометуючі Артема фотографії зникли (а сам він тепер є депутатом ВРУ – 128 місце в списку ПР), І. Александрова було вбито, а розслідування зам’ято, і, нарешті, Генпрокуратура відмовила у відкритті бідь-якої справи проти самого Пшонки. Як бачимо, Віктор Павлович дійсно багато чого винен Партії регіонів...

Отже, ось таким чином Партія регіонів вербує для себе агентів впливу – в кращих традиціях Комітету державної безпеки. Вимоги ефективності стоять понад усе – і партія, як спрут, розповсюджує свій вплив усюди, «загрібаючи» все нових потенційно корисних осіб. Однак варто зауважити: приклад С. Станік і В.Пшонки, що став аж надто широко відомим зараз, навряд чи надихне будь-кого на співробітництво з Партією регіонів, адже люди ніколи не люблять бути в ролі маріонетки. Тож, можливо лідерам ПР варто змінити стратегію роботи з «помічниками»?