Політична криза в Україні більше нагадує болото, аніж цивілізовану дискусію з приводу врегулювання ситуації. У політичну трясину деякі намагаються зокрема увігнати і головну суперечку, що спричинила «ступор» влади – чи є коаліція корумпованою і чи є вона взагалі чинною?

Бажання розв’язати конфлікт мало би підкріплюватись першочерговим зверненням до причини його виникнення. Натомість, українські реалії до сьогодні свідчили про інше – числені закиди Президента та опозиції наштовхувалися на стіну блокувань з боку коаліції, які чи то вдавали, чи то справді взагалі не могли зрозуміти, про що йдеться взагалі. Конструктивного ж діалогу, про який так поспішали заявляти через ЗМІ коаліціанти, як виявилося, також не було – прем’єр Янукович наполегливо «просився» на зустрічі з Президентом, тим самим імітуючи щирий потяг до вирішення проблеми, проте під час самих зустрічей віддавав перевагу прочитанню попередьо підготовлених тез.

Істотна ж зміна поведінки лідерів коаліції привселюдно відбулася лише сьогодні, адже фактично вони визнали тези, які у своїх закидах висували і Президент, і коаліція. Прийнявши ідею перевиборів, Янукович і Ко тим самим погодилися, що коаліція справді діяла корумповано і спричинила врешті до цілковитої недієздатності законодавчого органу. Свідомо вони зробили це чи ні наразі невідомо, проте можна розглянути можливі причини.

По-перше, рішення все-таки піти на вибори не стало таким вже неочікуваним – інформація про підготовку партій коаліційного блоку до виборів активно «витікала» з різних джерел. Останнім часом таких даних ставало все більше. Партії не тільки не криючись говорили про готовність до виборів, а й ударними темпами намагалися провести в короткі строки мобілізацію ресурсів. Апогеєм був лист до підприємств сходу і півдня України від віце-прем’єра з чемним проте досить наполегливим проханням про матеріальну допомогу.

По-друге, не слід передчасно списувати з рахунків і О.Мороза. Український політикум активно обговорює можливість «кидку» Олександра Олександровича з боку інших коаліціантів. Тому цей фактор також міг стати визначальним для колись головного натхненника політреформи, котрого зараз активно намагаються записати до другого дивізіону політиків. Очевидно, що сам О.Мороз з цим не погоджується і в світлі цього не дуже випадковим здається і те, що першими про дострокові парламентські і президентські (!) вибори заговорили саме соціалісти. Щодо президентських виборів також не слід забувати старі проте наполегливі намагання самого Сан Санича стати Президентом, а також недавній план соціалістів щодо усунення Ющенка з посади через стан здоров’я.
Висновків випливає з цього багато. Перший і найсуттєвіший – ВР визнала потребу виборів, тим самим фактично погодившись зі звинуваченнями, висунутими проти коаліції, а також зі своїм статусом. Прем’єр Янукович та виші чини ПР також потерпів переговорне фіаско та був змушений погодитись на вибори. Правда, він та його оточення залишили собі ще деякі можливості для «втечі» - поряд з парламентськими, нечинна нині ВР вимагає і президентських виборів. І хоча зараз вже всім зрозуміло, що сценарій парламентських виборів є навряд чи здійсненним, проте, схоже, Янукович сподівається застосувати цей останній аргумент у переговорах з Президентом, натомість самі переговори найімвірніше точитимуться навколо дати проведення виборів. Тож головним підсумком останнього дня квітня стало визнання коаліцією своєї недієздатності та потреби дострокових перевиборів – головних складових підписаного Президентом Указу.