Що б не траплялося в українській політиці, пересічних українців це цікавить не більше, як предмет суперечок та розмов. Як слід набалакавшись, вони все одно повертаються до буденних справ – сім’ї, роботи. Для широких кіл наших співгромадян політика існує більш віртуально, в той час як діяльність уряду та економіка країни зокрема відбиваються на гаманцях кожного з нас. Поки що політичні перипетії не дуже впливали на українську економіку, проте сьогоднішні баталії доводять, що всі засоби є доцільними і тому ми вирішили дослідити, чи можливі подальші сценарії розвитку ситуації шляхом економічних криз і кому це вигідно.

Політична криза є і тим особливою, що вона може і не дуже відбиватися на кишенях простих людей – радше навпаки, політики намагаються зацікавити громадян в активному висловленні позиції – адже саме політикам потрібна підтримка. Натомість при цьому економіка країни може продовжувати функціонувати у нормальному режимі і єдиним матеріальним наслідком для людей можуть стати фінансові «відшкодування» за підтримку тієї чи іншої політичної сили.

Проте існує ситуація, за якої люди не хочуть добровільно брати участь в політичних поєдинках, все частіше навіть фінансові компенсації не здатні залучити велику кількість громадян до активного висловлення власної позиції. Що ж робити за такої ситуації?
Сьогодні існує велика підозра, що реалізовується так званий «кризовий план». Полягає він в тому, що країну раптово охоплює велика кількість криз або одна, проте глибока – економічна, енергетична криза, певні надзвичайні події – екологічного характеру чи то пак, щось на зразок вибухів у Новобогданівці.

На перший погляд це виглядає суцільним невіглаством – ну кому треба було б спеціально створювати кризи?
Версія 1 – кризи потрібні Президенту для того, щобапелювати до громадськості з приводу нездатності коаліції та Кабінету Міністрів проводити ефективну політику. Проте такий сценарій для гаранта був би і досить небезпечним – адже погнавшись за сумнівними вигодами можна було б втратити контроль над ситуацією і тоді б вибори б точно не відбулися – не до того було б. Таким чином, втілення такого сценарію з боку Президента та опозиції є малоімовірним.

Версія 2 – «кризовий план» втілює коаліція. Люди все рідше і рідше погоджуються їхати до Києва на «гастролі» вже навіть за 130 гривень – не так це вже і легко, сидіти 2 ночі у автобусі, а потім весь день ходити містом, і окрім того, кияни все рішучіше заявляють про свій протест проти такого виду заробітчанства. З іншої сторони, Президент діє дуже рішуче і все йде до того, що вибори відбудуться.
Проте коаліція контролює орган, котрий власне і здійснює безпосередній вплив на те, як житимуть українці і який «подарунок» від політиків вони отримають. Власне, Кабінет Міністрів може й справді десь «недогледіти» і це в свою чергу спричинить до криз. А за таких умов необхідність виборів перейде на другий план – люди вирішуватимуть в першу чергу свої питання. Свідченням тому – ситуація з мітингувальниками в Києві, котрих напередодні травневих свят було вкрай мало.

За реалізації цього сценарію увага перейде до добробуту громадян – вони намагатимуться повернути собі колишній рівень благ, у той час як до ідеї дострокових виборів та взагалі великої політики увага буде мінімальною. Це може принести коаліції як мінімум таку бажану відстрочку виборів на невизначений термін. До того ж досвіду коаліціантам не позичати – за час роботи уряду Віктора Януковича українці набагато частіше чули від нього та членів Кабінету критику на адресу попередників, обставини, втручання в діяльність галузей, їм не підконтрольних, аніж власне звіти про безпосередню діяльність. Замилювання очей, технологія «важливого іншого» є дуже популярною у сьогоднішньої влади. Вона і полягає у тому, що реальні проблеми, котрі виникають, швидко «замилюються» і на перший план висуваються нашвидкуруч зліплені події – саме вони займають перші місця у новинах, шпальтах газет і журналів. У той же час, вирішення справді нагальних проблем «заморожується»...

Як бачимо, коаліція вибрала тактику впертого блокування – коли будь-які ініціативи, пропозиції, нові обставити намагаються розтягнути настільки довго, наскільки це можливо, і не приймати при цьому ніяких конкретних і дійсно важливих рішень. «Кризовий сценарій» дуже гарно вкладається у вибраний коаліціантами сценарій поведінки і він здається чи не єдиним, котрий може претендувати на відвернення призначених на червень дострокових парламентських виборів.