Деякі люди, як і певні речовини, мають здатність за будь-яких обставин лишатися на поверхні. Це сповна стосується Віктора Володимировича Медведчука, який кілька років тому був уособленням найганебніших рис режиму Кучми, однак програв українському народу виборчу кампанію-2004, з тріском провалив вибори-2006 і мав назавжди стати надбанням історії. І от раптом він отримав шанс реінкарнуватися у велику політику за посередництва партії регіонів.

Ще минулого року з призначенням Папієва і Шуфрича чимало оглядачів пов’язувало перспективи "есдепізації" тодішньої антикризової коаліції. Говорили про затребуваність підходів Медведчука в "кризовому управлінні" (створювати кризи, аби їх вирішувати), інформаційній і кадровій політиці. Однак тоді основна маса регіоналів не підтримала чужаків. Медведчук так і не отримав впливу на ПР, і навіть почав розповідати легенди про свій "тимчасовий відхід для перегрупування сил" – поки нинішні фаворити виборців чубляться і набридають суспільству.

Однак переможний променад донецького катка було зупинено Указом Президента про розпуск парламенту. Лінійна логіка регіоналів дала сбій, чим поспішили скористатися їх російські натхненники і друзі. Але "регіонали", привчені Манафортом дослівно виконувати поради технологів, своєю прямолінійністю можуть повторити одну з головних помилок 2004 року – достатньою мірою налякати виборців. Тож "розводящим" між російською антикризовою групою з українських питань і коаліціантами-виконавцями призначено Медведчука.

Як часто буває в таких випадках, очікування підштовхують до пошуку видимих результатів. Руку Медведчука вбачають і у рейдерських атаках на судову систему України, і у провокативних акціях псевдо-нео-фашистів, і в пожорсткішанні риторики представників урядової коаліції.

Щоправда, поки що ці акції не принесли успіху: рішення КСУ за відсутності легітимного кворуму не буде визнано чинним; провокації молодиків припинялися міліцією; Шевченківський райсуд м.Києва таки заборонив КСУ здійснювати судочинство.

Однак перший млинець гливкий, і Медведчук, очевидно, намагатиметься "відстроїти" ввірених йому регіоналів. Є підстави вважати, що карт-бланш на це він отримав з Москви, зокрема від Д.Мєдвєдєва (з яким Медведчука пов’язує довга історія різних стосунків).

Росіянам в Україні потрібен керманич, який не тільки не дозволяв би країні реалізувати давно проголошений європейський вибір, але і тримав достатню частину місцевих еліт у залежності від Росії.

Кум Путіна, людина, яка відверто проголошувала себе пропагандистом російських інтересів в Україні, політик, чия участь у справі Гонгадзе і касетному скандалі іще чекає розкриття – ідеальна кандидатура для цього.

Подейкують, що в буремні дні 2004-го Янукович якось застосував до Медведчука фізичну силу. Тепер Медведчук має всі шанси віддячити. Наші джерела стверджують, що Медведчук обумовив свій прихід на Липську (в офіс Партії Регіонів) отриманням щонайменш 10% списку. Враховуючи складні процеси між Януковичем і Ахметовим, намагання двох лідерів ПР поділити владу і вплив отримало новий вимір – тепер їм обом доведеться рахуватися з Медведчуком.

Утім, далі згущуючи фарби, ми ризикуємо піддатися на міф, який власне створює Медведчук – про "великого і втаємниченого технолога". Можливо, Медведчук таким і є – але для Росії. Його нелюбов до рідної землі знову зіграє з ним злий жарт: він не розуміє суспільства, у якому знову намагатиметься грати.

Власне марнославство і потреба Москви у новому "смотрящему" виштовхнула Медведчука на поле, де він найбільше любить грати, але де він зазнавав найніщивніших поразок: публічну політику. А тут лише цинізмом, нахабством і підлістю багато не візьмеш. Навіть за гроші з російської каси.

Тому повернення Медведчука у велику політику, найімовірніше, буде нетривалим і закінчиться тим, що він набридне власне "регіоналам". І ті знайдуть, як його позбутися. У той чи інший спосіб.