Результат вчорашніх переговорів а Секретаріаті Президента з’явився лише сьогодні вдень. Віктора Януковича буквально під дверима Секретаріату тримають його ж прибічники, а Олександр Мороз вирішив сховатися подалі – і відлетів до Словаччини. Країна, в якій майже рік не працює виконавча влада і вже майже два місяці прогресує політична криза, застигла в очікуванні рішення…

Багато хто свого часу пояснював палке бажання лідера Партії регіонів Віктора Януковича стати Прем’єр-міністром тим, що він хотів втілити в життя виборчий лозунг своєї політичної сили і покращити життя своїх виборців вже сьогодні. Проте покращити означає робити – мабуть про це забув прем’єр.

Політична криза не стала несподіванкою для українських політиків – вона розпочалася ще три роки тому, з подачі сьогоднішнього коаліціанта Олександра Мороза. Саме він запропонував провести політреформу, котра по суті нічого не регулювала, відбуваючись лише досить загальними формулюваннями.

Таким чином ця політична криза була запрограмованою ще давно. Проте вражає те, що автори цієї «програми» не розробили план діяльності. Точніше розробили. Їхня головна стратегія полягає в тому, щоб всіляко уникати ухвалення будь-якого конкретного рішення. Тиждень тому здалося, що нерви не витримали у Віктора Януковича – він дав принципову згоду на проведення виборів і було схоже, що дуже після цього сторони перейдуть до конкретики і визначать, коли країна матиме наступні вибори.

Проте після проходження «лікування коліна» погляди лідера регіоналів кардинально змінилися – він навіть спростував сласні слова, пославшись на те, що його «неправильно зрозуміли». Компетентні джерела свідчать: розкислу і невпевнену у власних силах українську коаліцію повернули назад на позиції «старші брати» з Москви – саме рішуче втручання Кремля, для котрого, як кажуть, заява протеже виявилася також сенсаційною, змусило коаліціантів з новою силою кричати про те, що вони проти…і навіть байдуже проти чого – все одно проти.

Від довгих переговорів і незвично жаркої погоди у політиків нерви не витримали – коаліція використала «Беркут» проти Державної охорони. Звичайно, не дуже вкладаються в одну лінію заклики до правового вирішення кризи і пряме застосування кризи – проте схоже, що коаліція вже в черговий раз про це забула.

Повоювавши в державних установах, політики мали повертатися до діалогу в кабінетах – по-перше, на вулиці дуже жарко і воювати не з руки, а по-друге, війна «всіх проти всіх» нікому не вигідна. Перший раунд переговорів закінчився тим, що вони мали продовжитися наступного дня. Проте коаліція, яка при першій-ліпшій нагоді закликає врегулювати кризу, «підготувалася» до другої частини переговорів: Олександр Мороз раптом вирішив, що краще йому бути в Словаччині – там і комфортніше і поплакатися на тяжку долю українського горе-соціаліста європейським колегам можна. Ну а Віктора Януковича довго «не пускали» на переговори його ж прихильники – дивно, мабуть хтось забув їм сказати, що «лідера» треба пропустити, або навпаки – віддав наказ не пускати. Тим часом, в Києві хазяйнує «Беркут» разом з численними «імпортними» організаторами провокацій – завезені з Росії, ці люди спеціалізуються на влаштуванні «потрібних» подій у місцях масового скопичення народу. До речі, багато киян вихідні мають намір провести на святкуваннях Дня міста.

Тож ситуація є такою: майже всі органи влади дискредитовано – суди не мають морального права виносити рішення – там навіть маленькі статуї Феміди, мабуть, перемалювалися в відповідні кольори. Силові органи теж стоять одні напроти інших. Не треба списувати з рахунків і Росію – котра хоч і заборонила у себе імпорт українських виробів, проте останні досягнення своїх політтехнологій радо експортує в Україну.
Тож політикам, котрі сьогодні всіляко уникають ухвалити рішення і взяти на себе відповідальність, слід замислитися – чи зможуть вони уникати поглядів людей після всіх цих подій.

Криза має і свій позитив – Україна переживає черговий етап свого розвитку і сьогодні стоїть перед вибором – чи використати шлях Росії і впритул наблизитися до авторитаризму, ставши, по суті, дійсно регіоном, або обрати власний шлях, будувати власну країну і почувати себе українцем вдома. Проте для того, щоб зробити вибір, потрібно перш за все перестати уникати рішень.