Ситуація, що склалася в Україні зараз, без сумніву є конфліктною і кризовою. Цілком зрозумііло, що вона вимагає найшвидшого вирішення, в іншому ж випадку... Власне, а що ж станеться в іншому випадку? В мас-медіа звучить чимало припущень з цього приводу, і значна їх частина є доволі невтішною. Однак чи справді ситуація є настільки трагічною і загрожує внутрішнім збройним конфліктом? Пошуку відповіді на це питання і присвячена ця стаття.

Найбільш песимістичний варіант розвитку подій було нещодавно озвучено в статті К. Оровецького для «Української правди» «Так гинуть демократії», де сказано, що «у разі крайнього неуспіху, тобто затягування та інтенсифікації силового сценарію ми матимемо анархію масштабу війни 1917-1921 років». Подібні ідеї вже виголошувалися неодноразово, в тому числі і представниками коаліції, які говорили про загрози «розколу України» та «громадянської війни» Спостерігаючи за новинами, які в останні дні сповнені майже істеричних повідомлень, що зводяться до ідею колапсу влади в Україні, справді можна повірити таким заявам.

Однак, спробуймо поглянути на ситуацію з іншого боку. Дійсно, на фоні конфлікту коаліції й опозиції можна спостерігати критичні протиріччя у функціонуванні вищих органів влади: Конституційний суд дискредитовано, різні сторони конфлікту визнають різних Генпрокурорів... Перелік можна продовжувати, це несуттєво. В той же час, фінансова система України працює нормально, працюють всі міністерства, ограни місцевого самоврядування, немає проблем з транспортом та зв’язком – життя в Україні, за винятком політичних проблем, протікає в звичайному режимі.. Мільйони громадян, як і завжди, ходять на роботу, відпочивають, займаються повсякденними справами – і лише під час перегляду новин турбуються політичною ситуацією. Немає також жодних підстав очікувати, що надалі почнуться негаразди.

Указ Президента «Про приведення системи управління внутрішніми військами у відповідність із Конституцією України» сам по собі не несе жодного негативу, окрім того, що виявляє юридичну колізію між Конституцією та ЗУ «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України». Зовсім інша річ, як факт його підписання зображується політиками. Те ж саме стосується і передислокації внутрішніх військ у Київ, що в принципі є нормальним засобом підтримки правопорядку, особливо в контексті матчу «Шахтар»-«Динамо» 27 травня, на який прибуде 28 тисяч чоловік зі східних областей.

Силовий сценарій, якого усі так бояться, полягає не в рокіровках всередині силових органів, так само, як ці рокіровки не обов’язково є підготовкою до нього. Силовий сценарій – це використання спецпідрозділів для зміни режиму та ліквідації політичних противників. Але в Україні немає досвіду реалізації таких акцій, і це дуже важливий момент. Під час Помаранчевої революції сила не застосовувалася, сьогодні це теж практично неможливо. Напад «Беркуту» на співробітників УДО в приміщенні Гепрокуратури – це одне. Захоплення «Беркутом» тієї ж Генпрокуратури, Секретаріату Президенту та інших органів – зовсім інше. Такого гіпотетичного наказу «беркутівці» не виконають, знаючи настрої суспільства, навіть, що теж малоймовірно, якщо пан Цушко його віддасть.

Для Президента застосовувати силу теж немає жодного сенсу. Усіх його вимог до коаліції може бути досягнуто й шляхом переговорів, що легко можна зрозуміти, якщо неупереджено оцінити ситуацію, абстрагувавшись від пропагандистських заяв представників коаліції. Фактично, якби В. Ющенко дійсно мав на меті узурпацію влади, про яку вони говорять, то легко міг би досягти цього ще після свого Указу від 26 квітня, віддавши відповідний наказ Збройним силам і захопивши коаліцію зненацька. Те, що Президент цього не зробив, свідчить про те, що проведення дострокових виборів і є його справжньою метою. Контроль над внутрішніми військами зараз подтрібен йому якраз для стабілізації ситуації і уникнення можливих провокацій – саме вони зараз є основним джерелом небезпеки.

Однак, хоча силовий сценарій і неможливий, про нього говорять, і говорять занадто багато. Уже достатньо писалося про те, що така «реклама» можливості силового вирішення конфлікту є гарним способом відволікання уваги народу від дійсної ситуації. Це, хоча і вкрай негативно, але для країни, так би мовити, несмертельно. Однак повідомлення подібного характеру нагнітають паніку серед населення. Кияни вже радять один одному не ходити в центр міста, оскільки «туди виведуть танки». А паніка, як відомо, може призвести до страшних наслідків за великого скупчення людей, такого, яке буде в Києві у ці вихідні. Отже, можемо сказати, що не такий страшний «силовий сценарій», як повідомлення про нього.

Автор звертається до громадян із закликом реалістично оцінювати ситуацію і не піддаватися впливу політичної пропаганди та до політиків – припинити спекуляцію на страхах населення і не робити з політичної е кризу спробу державного перевороту, адже державний переворот у нас віртуальний, а громадські заворушення через штучно створену паніку можуть бути цілком реальними.