Віктор Володимирович Медведчук.

Народився 7 серпня 1954 року в с. Почет Абанського району Красноярського краю, Російська Федерація. Закінчив юридичний факультет Київського держваного інституту ім. Т. Г. Шевченка


Народне прізвисько В. В. Медведчука – Сірий кардинал, дане за те, що Віктор Володимирович має неабиякі маніпуляторські здібності, які широко використовував на посаді Голови Адміністрації Президента, і намагається використовувати й досі...
Ще одне прізвисько - Гнида, дане йому з невідомих причин під час перебування в тюрмі.

Віктор Вікторович має такі регалії: Повний кавалер ордену «За заслуги», кавалер ордену князя Ярослава Мудрого V ступеня, доктор юридичних наук, академік Академії правових наук України, академік Міжнародної Слов’янської академії, дійсний член Академії економічних наук, заслужений юрист України.

Отже, народився Віктор Володимирович Медведчук на території сучасної Російської Федерації в с. Почет. Таке місце проживання його батьків було невипадковим – Медведчука-старшого, Володимира Несторовича заслали до Сибіру за співпрацю з німецькими окупантами під час Другої світової війни. Володимир Несторович у м. Корнин Житомирської області працював у німецькій конторі “Arbeitsamt” (відділ, що займався організацією примусової праці). Від розстрілу його врятувало лише те, що радянська влада з пропагандистською метою на усіх, хто співпрацював з німцями, намагалася навісити ярлик воїнів ОУН – і до таких застосовувала саме заслання.

З дитинства В. Медведчук мріяв працювати в міліції. Однак з тавром, яке поставило на ньому минуле батька, дорога в будь-який радянський ВУЗ взагалі була йому закрита. Молодий Медведчук мав власними діями довести свою прихильність радянській владі. З початку 1972 року він починає співпрацювати з правоохоронними органами СРСР. 12 вересня 1972 року Віктора Володимировича було зараховано до складу студентів Київського державного університету «понад планом», на підставі спеціального дозволу Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР.

У 1973 р., під час чергування в загоні добровільної народної дружини, В. Медведчук разом з двома іншими хлопцямии жорстоко побив неповнолітнього А. Кричака. Завдяки заступництву батька одного з цих хлопців (доцента Київської вищої школи міліції) вся трійця уникла кримінального покарання, однак у 1974 р. їх було виключено з університету.
Втім, у 1976 р. після численних скарг, перегляду справи та застуництва того ж таки доцента Київської вищої школи міліції Яковенка, В. Медведчука було поновлено в якості студента.

У 1980 р. молодого адвоката Віктора Медведчука було призначено захисником Василя Стуса. Сам В. Стус був про нього різко негативної думки і навіть відмовився від його послуг, однак В. Медведчук все-таки не залишив цю справу. За словами свідків того процесу, Віктор Володимирович був не найкращим захисником. Він фактично проігнорував заяви В. Стуса про тортури, які використовували проти письменника, та мляво вів себе під час слухання справи. Зрештою, В. Стус отримав максимально можливе покарання – 10 років таборів суворого режиму та 5 років заслання.

У 1991 році Віктор Володимирович розпочинає власну справу, створюючи на паях Міжнародну адвокатську компанію «БіАйЕм» - разом з ізраїльською адвокатською конторою „Бен-Ісраель і К°", братами Суркісами, Б. Губським та іншими особами. «БіАйЕм» була серед числа засновників однієї з перших в Україні фінансових пірамід компанії «Омета ХХІ століття». Залучивши в населення біля 500 млн. карбованців, ця компанія збанкрутувала в кінці 1995 року. Приблизно в цей час цими ж людьми було створено ЗАТ „Промислово-фінансовий концерн „Славутич", який займався бартерними операціями з нафтопродуктами, маючи на цьому близько 800% рентабельності.

Політикою В. Медведчук почав займатися ще у 1994 році, коли намагався створити власну партію – Партію прав людини. Однак пізніше від відмовився від цієї ідеї та разом з Г. Суркісом вступив до лав СДПУ, взявши на себе зобов’язання фінасувати цю парті. Партія натомість забезпечила йому політичну кар’єру – у 1997 р., на дострокових виборах до Верховної Ради по виборчому округу №171 у Закарпатській області його було обрано народним депутатом, а у 1998 р. Віктор Володимирович став народним депутатом третього скликання вже за списками СДПУ(о). Зрештою Медведчук передубував партію по-своєму, «видавивши» з неї її засновника В. Онопенка.

Приблизно у цей час у В. Медведчука почали складатися непогані відносини з Президентом Л. Кучмою, які досягли кульмінації в призначенні Віктора Володимировича Головою Адміністрації Президента у 2002 році. На цей час з СДПУ(о) уже вийшли В. Балога, О. Зінченко, П. Порошенко та інші відомі особи. Медведчука звинувачували в авторитарності і сильному тиску на членів СДПУ(о). Саме будучи Головою АП Віктор Вікторович досяг піку своєї відомості – але з сильним негативним відтінком. До нього причепилося прізвисько «Сірий кардинал», а Адміністрація Президента стала відома як фільтр, через який проходила вся інформація від і до Л. Кучми. Сам Кучма, за даними деякими джерел, високо цінував хватку В. Медведчука, але вважав його жорстокою та безпринципною людиною, яку не можна випускати з-під контролю.

Певний конфлікт В. Медведчука з Л. Кучмою відбувся у 1999-2000 роках, коли Віктор Вікторович почав активно просувати ідею про своє наступницто Кучми на посаді Президента України. В. Медведчук дав зрозуміти, що буде кандидатом від влади на президентських виьорах 2004 року. З боку Л. Кучми в мас-медіа тоді надійшло кілька повідомлень, які можна було розцінювати як словесні попередження Медведчуку, а у квітні 2000 року Л. Кучма провів бліцкриг – усі голови облдержадміністрацій водночас склали свої повноваження. Так само вчинили й керівники районів та чиновники в Закарпатті – вотчині СДПУ(о), що сильно підірвало її позиції. 29 квітня 2000 року в газеті «Влада й політика» з’явилися слова В. Медведчука: «Я чесно і відверто стверджую, що потягів до найвищої посади в державі й думок про це у мене немає й не може бути».

Після обрання В. Ющенка на посаду Президента України у 2004 році Віктор Медведчук втратив значну частину свого впливу. До 2006 року він залишався практично на периферії політичного процесу. У парламентських виборах 2006 року він взяв участь у складі «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», де СДПУ(о) була блокоутворюючою партією. Блок, який ішов на вибори з великими амбіціями, отримав лише 1,01% голосів, і В. Медведчук знову виявився відкинутим на узбіччя великої політики, зберігши вплив на окремих людей, які колись були призначені на посаду завдяки його протекції.

На момент написання цього матеріалу В. Медведчук, за деякими даними, пішов на зближення з пардаментською коаліцією Партії регіонів, Соціалістичної партії та Комуністичної партії і начебто отримав там посаду головного політконсультанта.

Віктор Вікторович Медведчук одружений (дружина – Оксана Марченко, телеведуча) та має двох дочок – Ірину (1982 р. н.), яка жила та навчалася у Швейцарії, працює у глянцевому журналі в Києві, та Дарину (2004 р. н.)


Біографічна довідка:

1972-1978 рр.– студент юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
1978-1989 ¬рр. – адвокат Киевської міської колегії адвокатів.
1980 р. – адвокат Василя Стуса на судовому процесі.
1989-1991 рр. – завідуючий юридичною консультацією Шевченківського р-ну м. Києва.
1990-1991 рр. – член правління Спілки адвокатів СРСР від України.
З 1991-? рр. – президент Міжнародної адвокатської компанії «БіАйЕм».
З 1994 р. – член Соціал-демократичної партії України.
З 1995 р. – член Центральної ради СДПУ, пізніше – СДПУ(о)
1995-2000 рр. - член Ради роботодавців та товаровиробників при Президенті України.
25 квітня 1997 р. - 12 травня 1998 р. – народний депутат України другого скликання,
З 1998 р. - понині – Голова СДПУ(о)
12 травня 1998 р. – 14 травня 2002 р. - народний депутат України третього скликання.
1998-2000 рр. – заступник Голови Верховної Ради України.
2001-2002 рр. – перший заступник Голови Верховної Ради України.
З 14 грудня 2001 р. – член фракції СДПУ(о).
14 травня 2002 р. – 20 червня 2002 р. - народний депутат України четвертого скликання.
2002-2005 рр. – Голова Адміністрації Президента України.
З грудня 2002 р. – голова організаційного комітету по проведенню Року Російської Федерації в Україні.
Березень 2006 року – кандидат в народні депутати України від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!».