Видно, не все добре в Партії регіонів, якщо в список з радістю прийняли багато людей, які, як здавалося ще рік тому, назавжди викреслені з історії партії. Серед таких “возвращенців” особливо несподівано було побачити Генадія Васильєва, екс-віце-спікера парламенту та екс-Генерального прокурора. Cімнадцятий номер виглядає у списку партії регонів як бомж-бруєвич: тимчасово не працює, безпартійний…

А були часи, коли і Генадій Андрійович почував себе рисаком. Ми маємо на увазі не період, коли Генадій Андрійович Васильєв був заступником Голови Верховної Ради України чи Генеральним прокурором України, йдеться про зовсім недавній час.

За внутрішньою інформацією з Прогресивної соціалістичної партії, після своєї відставки з посади Генерального прокурора України у кінці 2004-2005 році Г.Васильєв намагався позиціонувати себе як одного з найпотужніших лідерів антипомаранчевої опозиції, який мав зайняти нішу ... Віктора Януковича. Нібито Г.Васильєв на одній з зустрічей з директором Інституту СНД, депутатом Держдуми Росії К.Затуліним (яка відбулася навесні або на початку літа 2005 року) чітко про це заявив. Тоді його меседж був таким: В.Янукович в паніці, його електорат розчарований тим, що Янукович не закликав до активного опору “помаранчевому” режиму, в Україні необхідно шукати “заміну Януковичу”. Зрозуміло, що Генадій Андрійович мав на увазі себе.

Власне, на цей період припадає найбільша активність у розбудові організаційних структур партії “Держава”, очолюваної Г.Васильєвим. Рівень забезпечення обласних організацій партії був досить пристойний – керівник обласного осередку партії отримував добру зарплату (до речі, в ненависних доларах) та машину. За нашою інформацією, “Держава” так і не створила сильних оргструктур в районах, проте в партії лінія така довгий час велася.

У своїх прагненнях лідерства антипомаранчевої опозиції Г.Васильєв знайшов спільну мову з Наталією Вітренко. Вона навіть оприлюднювала заяви у зв’язку з “переслідуванням” Г.Васильєва помаранчевою владою. Зокрема, після порушення прокурором Гайсинським кримінальної справи проти Генадія Васильєва у серпні 2005 року Н.Вітренко встала на його захист, з цього приводу було здійснено низку звернень до “донбудсмена” Ніни Карпачової та інших “правозахисників”.

За нашою інформацією, така тісна співпраця пояснюється не лише ідеологічною спорідненістю “Держави” і ПСПУ – і Васильєва і Вітренко намагалися витіснити зі Сходу України функціонери Партії регіонів. Тому тональність оцінок Генадієм Васильєвим Партії регіонів у цей період майже ворожа (якщо зважити на загалом коректну поведінку екс-Генпрокурора): “Що стосується партії "Регіони України", то вони поки чітко не висловилися по багатьом питанням. Вони не мають певної концепції, програми. Неясно, до чого вони йдуть і на яких позиціях знаходяться. Наприклад, відомі заяви даної партії про те, що вони за ЄЕП, але разом з тим не проти курсу України на євроінтеграцію і т.д. Це дещо незрозуміло”. Крім того, не треба забувати, що Г.Васильєв контролює канал “Київська Русь”, утворений у Донецьку у 2002 році. У 2005 році це був дуже незвичний канал: по-перше, на ньому не було реклами; по-друге, він позиціонувався як “православний канал”. Якщо є якийсь антонім-відповідник українському явищу “шароварщини”, то його показували на цьому каналі: попи, ряси, бороди, церковні дзвони, Алексий, Владимир, “соотечественники”, “славяне”, Витренко, Васильев, “русские люди”, “американские агресоры”, “помаранчевые”. Одним словм, “чудернацько так, неначе на той світ забрів”.

Як опинився Генадій Васильєв в “блатній” першій двадцятці Партії регіонів для багатьох стало сюрпризом. Хоча нічого особливого тут немає. Генадій Васильєв недовго відчував (або, як кажуть росіяни, “мніл”) себе вождем антипомаранчевої опозиції. Знаючі люди кажуть, що це тривало десь до листопада-грудня 2005 року. У кінці 2005 року Васильєв шукає способи повернутися в лоно “голубих” і не безуспішно – його брат Олександр у 2006 році пройшов до Верховної Ради України по списку Партії регіонів.

Ми маємо інформацію (хоча є підстави сумніватися в її правдивості), що Г.Васильєв передбачав можливість розпуску парламенту ще у листопаді 2006 року. Правда, нібито, на його думку, це мало відбутися у лютому – на початку березня 2007 року. Наше джерело стверджує, що така впевненість Генадія Андрійовича – від його джерел в Секретаріаті Президента. У будь-якому випадку у кінці 2006 року Васильєв пішов з посади керівника партії “Держава”. Як повідомила тоді прес-служба Держави, Г.Васильєв виявив бажання зайнятися громадською та науковою діяльністю. Правда, замість наукової діяльності Генадій Олександрович ще до розпуску парламенту у квітні 2007 року “впав в ноги” Ахметову. І “бил прощьон”. Проте, поки що не зовсім зрозуміло, у зв’язку з чим Васильєв опинився на такій високій позиції у виборчому списку ПР. Як і не зрозуміло, як на це погодився В.Янукович. Все-таки у 2005 році Васильєв дозволяв собі “клепать чаво попало” на сьогоднішнього Прем’єр-міністра...

З цього приводу є кілька версій: 1) Г.Васильєв пообіцяв повністю підпорядкувати виборчій кампанії свій канал “Київська Русь” – віднедавна він став цілком “цивільним” каналом, без натяку на клерикалізм; 2) Р.Ахметов як справжній гангстер на пенсії не забуває тих, хто свого часу його “прикривали” (а екс-прокурора Донецької області Г.Васильєва з “двіжняком” Брагіна-Ахмєтова багато романтичних спогадів); 3) Г.Васильєв має стати ахметівським кандидатом на посаду Генерального прокурора. Варто відзначити, що у списку партії регіонів під 31 номером у Васильєва є прямий конкурент – так само екс-Генпрокурор Святослав Піскун (Поки що точно не відомо, чия це креатура – Клюєва чи самого Януковича). Це про нього Генадій Андрійович свого часу сказав чесно і відверто: “С.Піскун абсолютно не розбирається в діяльності такого відомства як Генпрокуратура. Я не знаю такого працівника органів Генпрокуратури, як Піскун”.

Одним словом, високі відносини у списку Партії регіонів. Але кадровий голод, як і загалом голод, – не тітка, нічого ліпшого не підсуне...

Фото:газета "День"