Не секрет, що енергетика є однією з найприбутковіших галузей в Україні. Вона може годувати мільярдними прибутками – якщо вміти правильно користуватись схемами і тіньовими зв’язками. Однак апетити залучених до управління галуззю чиновників та їх жага до наживи сьогодні зростає настільки, що енергетична і національна безпека держави вже стоїть перед серйозною загрозою.

Юрій Бойко – не новачок в українській енергетиці. Вдосконалюючись в управлінні енергетичною галуззю, він завжди вмів знаходити спільну мову як з командою Л. Кучми (за що свого часу отримав звання Героя України), так і з командою В. Януковича, що завжди дозволяло йому втримуватись «на плаву» у часи політичних змін. Залишаючись довгий час біля керма української енергетики, Бойко вже став частиною її історії. На жаль, він залишить у ній не найкращий слід – і як менеджер галузі, і як фахівець, і як політик, відповідальний за майбутнє країни.

Характерною, і не найкращою рисою нинішнього паливного міністра є нетерпимість до професіоналів енергетичної галузі. Його головний девіз у роботі –заміна людей самостійних і знаючих на людей залежних і слухняних. По-перше, вони не задають зайвих питань у процесі прийняття рішень, по-друге – не створюють конкуренції рівню професійності самого Бойка. Крім того, саме такі люди зберігають міністрові вірність за участь у схемі і невеликий відсоток з неї. У результаті такої політики сьогодні в енергетичну галузь «випадково» потрапили випускники авіаційно-технічних училищ (нинішній голова правління «Нафтогазу» Є. Бакулін), педагогічних інститутів (один із фінансистів Ю. Бойка – Є. Швидкий), військово-інженерних училищ (В. Український). Натомість з керівних посад один за одним зникли знаючі галузь фахівці – В. Шелудченко, Б. Клюк, І. Рибчин.

З професійно слабкими, але вірними підлеглими міністр відпрацьовує різні схеми відмивання коштів. Наприклад, заступник Ю. Бойка з питань постачання В. Український відповідальний за відкати у тендерах на закупівлю матеріально-технічних ресурсів. Без попередньої «довірливої» розмови з ним у підприємства, яке збирається брати участь у тендері, тендерна комісія просто не прийме документів. Через втілення такої схеми в дочірніх компаніях «Нафтогазу» за кілька років назбиралось різного мотлоху більш ніж на 2 млрд. грн. На папері він спрямовується на реконструкцію газотранспортної системи, проведення ремонтних і бурових робіт тощо, а на практиці – просто залежується на складах. Як результат, у галузі щорічно фіксується регулярне зниження виробничих потужностей і трапляються вибухи на газопроводах, за ремонт яких потім доводиться платити державі.

Голова правління «Нафтогазу» Є. Бакулін відповідальний за іншу схему. Віддавши в оренду своїй приватній фірмі Шебелинський газопереробний завод і отримуючи прибутки від переробки газового конденсату на бензин і дизельне пальне, Є. Бакулін щорічно «забирає» в компанії «Укргазвидобування» до 500 млн. грн. Далі бензин реалізовується за заниженою ціною своїм фірмам-посередникам, які потім продають його вже за ринковою вартістю. «Навар» становить до 800 млн. грн. у рік. Усе це одночасно прикривається потужною пропагандою так званої джоберської програми реалізації нафтопродуктів через АЗС. Додатковою «зоною відповідальності» Є. Бакуліна є реалізація на «нафтогазівських» АЗС краденого газового конденсату, який видобувають шляхом незаконного врізання до конденсаторів. І якщо раніше такі спроби зупинялись органами МВС, то після створення спеціального підприємства «Нафтогазбезепека» в рамках «Нафтогазу» з повноваженнями охороняти трубопроводи, зупинити несанкціонований відбір газового конденсату не спроможний ніхто.

Сам Юрій Бойко займається схемами вищого рівня – отримання прибутку від реалізації газу в рамках українсько-російських домовленостей. Кілька років тому інструментом втілення такої схеми була компанія EuralTransGas, яка за послуги з доставки в Україну туркменського та середньоазіатського газу отримувала 37,5% від поставленого обсягу за ціною $44 за тис. куб. м. Потім цей газ продавався в Європу за європейськими цінами – на той час, $200 за тис. куб. м. Підрахувати чистий прибуток не складно – заплативши додатково символічну ціну за транзит по Україні ($12 за тис. куб. м.) і зберігання ($2,25, при цьому інші компанії, в тому числі «Газпром», за зберігання газу на території України платили у 4-8 разів більше), після продажу 9 млрд. куб. м. газу за кордон компанія отримувала $127,5 млн.

Коли навколо EuralTransGas почастішали скандали і компрометуючі матеріали в пресі, компанія фактично передала свої повноваження і функцій іншій структурі – RosUkrEnergo. Половина акцій новоствореної компанії належить росіянам, половина – українським менеджерам, серед яких числиться і Юрій Бойко. Про його причетність до RosUkrEnergo писалось не лише в незалежних журналістських дослідженнях, але і в матеріалах розслідування міністерства юстиції США. Кажуть, наміри перевірити власників компанії RosUkrEnergo з’явились тепер і в британських спецслужб. А поки міжнародні розслідування і дослідження тривають, компанія продовжує отримувати непогані прибутки від перепродажу газу на європейські ринки.

У RosUkrEnergo є ще одна функція, яка приносить її власникам немалі прибутки. Це фактичне володіння компанією «УкрГаз-Енерго», створеної для продажу газу на внутрішньому ринку України. Очолює компанію давній друг Бойка І. Воронін. Він також за сумісництвом обіймає посаду заступника голови правління «Нафтогазу», і використовує її для максимальної передачі повноважень від «Нафтогазу» до «Укргаз-Енерго». Хоча і у своєму нинішньому статусі компанія має немалі прибутки – купуючи на кордоні України-Росії газ за ціною $130 за куб.м., вона продає українським споживачам за $139-142,6 за кв. м. З кожної тисячі кубометрів проданого газу в кишені групи Бойка-Вороніна лягає $9-12, а тим часом для громадян підвищуються тарифи на житлово-комунальні послуги, щоб компенсувати втрати від відібраних коштів.

Міністр Бойко зі своєю групою працює за чітко визначеними задачами. Найближча з них – повністю перепідпорядкувати своїм структурам повноваження державного монополіста «Нафтогаз України». Це дасть в руки неймовірні важелі впливу на внутрішній енергетичний ринок, а відтак – і неймовірні прибутки. Для цього «Нафтогаз» вже сьогодні повільно штовхають до банкрутства, «забезпечивши» втрати тільки за 2006 рік у розмірі 3,8 млрд. грн. Одночасно блокуються всі можливості для збільшення власного видобутку газу на шельфі Чорного моря – зусиллями «Укргаз-Енерго» фактично заблоковане родовище Суботіна, запаси якого перевищують 100 млн. тон нафти і 15-20 млрд. куб. м. газу. Така ж ситуація з Одеським родовищем, де запаси газу оцінюються в 40 млрд. куб. м.

Підпорядкувавши «Нафтогаз» своїм інтересам і заблокувавши видобуток, Юрій Бойко фактично стане одноосібним керівником енергетичної галузі країни. Його рішеннями формуватимуться ціни для громадян і промислових підприємств, підписуватимуться контракти з Росією – без можливого контролю. Це ситуація, яка загрожує безпеці не просто економіки, а життєдіяльності країни в цілому. Тому вживати заходів для її недопущення потрібно вже сьогодні – і не лише на словах, але і на ділі.

UAenergy.org