Економіка в період передвиборчої кампанії – питання, як відомо, болюче. Політичні сили змагаються між собою за те, чиє бачення економічної політики найбільше відповідає інтересам та очікуванням громадян. При цьому вони не оминають і взаємних звинувачень. "Реальна політика", з метою виявити, яким ж в реальності є економічне становище України, презентує інтерв’ю з Ігорем Бураковським, директором Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, професором Національного університету "Києво-Могилянська Академія".

Зараз уряд звітує про визначні успіхи в економіці, а його опоненти навпаки говорять про непрофесійність урядовців і про низку криз. Якою є насправді економічна погода в Україні?

Сьогоднішня передвиборча кампанія в парламент України відбувається в той час, коли економіка України реально зростає. І цьому сенсі це створює певні проблеми для опозиції, яка критикує уряд. Але , і з іншого боку це також створює певні спокуси для уряду сказати про те, що все, що відбувається сьогодні в економіці України, є виключно заслугою даного конкретного уряду. На сьогоднішній день українська економіка вже є більш-менш ринковою. Ринкова економіка є більш незалежною від тих політичних проблем, які зараз вирішуються в Україні. На сьогоднішній день Зараз проблема економіки України полягає не стільки в тому, чи є зростання, чи нема зростання, тому що зростання є. мМова йде про те, хто готовий зробити такі інституційні і структурні реформи, які б забезпечили довготерміновий характер цього економічного зростання з одного боку, а з іншого – реально розпочали пішли на ті перетворення, котрі відкладалися протягом останніх 5-7 років. Мова йде, наприклад, проСкажімо, те, такі питання як що робити з українською системою охорони здоров’я. Тут , тому що одні обіцяють підвищити зарплату тим, хто працює в бюджетній сфері – і це цілком зрозуміло. Але з іншого боку виникає питання, а що робити з системою охорони здоров’я в цілому – чи будемо ми і надалі традиційно фінансувати наприклад, діючу систему, тобто ми фінансуємо, фактично, ліжка, кількість ліжок у лікарні в розрахунки на тисячу або на десять тисяч населення, чи переходимо на нову модель фінансування системи охорони здоров’я відповідно до кількості та якості послуг з тим, щоб кожна людина мала поліс державного страхування, як це відбувається, скажімо, сьогодні в Росії на сьогоднішній день. Це саме стосується багатьох інших питань. Так, яЯкщо ми говоримо сьогодні про питання житлово-комунальної сфери, то вони здебільшого зводяться до питання тарифів – чи вони мають бути нижчими, чи більш високими. Але глибинне питання полягає в іншому – чи треба створювати незалежну структуру, яка б контролювала і моніторила відповідні тарифи на місцевому рівні, і чи будемо ми залучати сюди – в сферу ЖКГ- приватний капітал. Тобто є таке коло “точкових” і дуже конкретних питань, відповідь на які визначатиме майбутні перспективи розвитку України.


Днями Президент непрямо звинуватив уряд Віктора Януковича в тому, що він і деякі бізнес-структури штучно створили ситуацію, коли деякі українські виробники м’ясопродуктів витісняються зі своїх ринків. Наскільки обгрунтованими є такі звинувачення?

Питання полягає в тому, що на сьогоднішній день українська економіка є інтегрованою у світову економіку, і хочемо ми того чи ні, але все-таки рівень інтеграції у світову економіку буде зростати. Тому потрібно бути готовим до того, що деякі українські продукти будуть заміщені іноземними. В даному випадку це не стільки питання політики уряду, скільки реалізація споживачами своїх з інтересів. Тобто я як споживач гривнею голосую за якість і кількість українських продуктів. На мою думку, у споживанні ми маємо деякий перекіс у бік продуктів українського походження. Тому маємо бути готовими до того, що у близькому майбутньому на українському продуктовому ринку має бути відношення приблизно 60/40, тобто 40% продуктів імпортного виробництва. І в українську м’ясо-молочну сферу і у сферу виробництва продуктів харчування приходять сьогодні великі професійні іноземні компанії. Виникає питання – продукти, які вони виробляють безпосередньо на терені Україні – іноземні чи безпосередньо українські продукти.

Проте зараз вартість м’яса і м’ясної продукції сягнула рекордних позначок на ринках майже усіх регіонів…

Тут питання в тому, що коли виникає мова про, скажімо, виробництво м'яса, слід згадати про реальні можливості національного виробництва, і це є той продукт, який не можна одразу, умовно кажучи, закинути на ринок безпосередньо із національних джерел, тому що є певні, скажімо, часові межі. Тому виробництво м'яса може просто не встигати за динамікою попиту.

Якщо ж мова йде про ціни – це вже інше питання. Якщо ми хочемо збити ці ціни, то для цього слід скористатись тим, що реально використовується в усіх країнах – конкуренція з іноземними виробниками, яка і створює баланс на національному ринку. Якщо є певний дефіцит – якщо, скажімо, витрати населення, заробітна плата, інші виплати, котрі отримують на сьогоднішній день українські домогосподарства, зростають більшими темпами ніж виробництво тих же самих сільськогосподарських товарів, інших товарів споживання, то ясно, що ціни будуть зростати. І в даному випадку мова йде про певні співвідношення, пропорції, які існують в будь-які економічній системі.


На цих виборах Партія регіонів стала рекордсменом щодо соціальних обіцянок. Чи може, на Вашу думку, державний бюджет витримати виконання таких обіцянок?

На сьогоднішній день практично, якщо подивитися основні блоки передвиборчих програм і Партії регіонів, і Блоку Юлії Тимошенко, і блоку Наша Україна – Народна Самооборона, то можна побачити, що соціальні обіцянки є, так би мовити, номером першим практично в усіх передвиборчих маніфестах політичних сил. Моя точка зору полягає в тому, що коли ми говоримо про соціальні виплати, ми не чомусь не згадуємо про наступні речі. А вони полягають в тому, що ми будемо робити крім безпосередньо соціальних виплат, що ми будемо робити з бюджетною сферою. Тобто є дуже багато питань, котрі виходять за межі соціальних виплат, проте дуже з ними пов’язані. На сьогоднішній день я не зустрічався з відповідями на такі дуже конкретні запитання.


Зараз Партія регіонів обіцяє допомогу до 50 тис. грн при народженні дітей і дуже значні соціальні витрати. І в той же час минулого місяця Микола Азаров заявив, що виконання набагато меншого об’єму соціальних виплат – пакету пільгових законів, які суд зобов’язав Кабмін виконати, стане ударом по державному бюджету. То яким чином узгоджуються такі заяви?

На сьогоднішній день ми повинні чітко виділяти в політичній агітації будь-якої партії 2 складові. Перша – політична і ясно, що всі політичні сили намагаються позиціонувати себе як такі, що займаються підвищенням соціальних стандартів. Друга – питання економічної спроможності держави в цілому провести відповідні реформи для того щоб отримати ці кошти. Поки що ми не бачимо обговорення реальних механізмів того, що та як треба для цього зробити.


Представники блоку Наша Україна-Народна Самооборона заявили про те, що планують збільшити дохід бюджету на 10 млрд. грн. за допомогою запровадження прозорого функціонування страхових фондів, податкової інспекції та ін. подібних заходів. Наскільки реальними є такі обіцянки?

На сьогоднішній день в країні існують досить високі обсяги контрабанди. Контрабанда для українського бюджету – це мінус сплата митних тарифів відповідних, хоча вони є не досить високими, і це також мінус сплата таких податків, як акцизні збори і ПДВ на імпорт. Якщо ми вирівняємо податкові умови для всіх, то в даному випадку можна очікувати додаткові надходження до державного бюджету. Не слід забувати також і про те, що в Україні на сьогоднішній день обговорюється питання і нового Податкового кодексу, і тому те, про що ми зараз говоримо, може дуже різко змінитись, якщо пройдуть вибори і буде прийнятий новий кодекс. За великим рахунком, коли мова йде скажімо про податкові надходження – то це не тільки ставки і не тільки те, що ми маємо сьогодні, а й боротьба з корупцією, зменшення навантаження на бізнесменів – з тим, щоб усі платили однакові податкові ставки. Тому в цьому сенсі ми повинні вимагати від будь-якої політичної сили конкретні відповіді, що і як вони збираються робити.


Як Ви вважаєте, наскільки у виборчій кампанії цього року може стати газове питання? Чи робиться щось урядом щоб подалати останнє зростання ціни на газ?

За великим рахунком, хоче Україна цього чи не хоче, ми вступили в той етап економічного розвитку, коли будемо орієнтуватися на світові ціни на газ і на нафту. Враховуючи те, що Україна не є великим виробником відповідних ресурсів, вона не може реально вплинути на цінові процеси, які відбуваються в світовому господарстві. Тому в якості стратегічної чи тактичної відповіді може бути тільки одне – підвищення енергоефективності в Україні в різних вимірах. Тому в даному випадку я не думаю про те, що питання газове стане предметом дуже комплексного обговорення під час даної передвиборчої кампанії. Питання полягає не в цінах на газ, а в тому, наскільки швидко і наскільки ефективно економіка України зможе адаптуватись до світових тенденцій, які розвиваються на енергетичних ринках.


Чи можна зробити щось для того, щоб перехід до світових цін не став різким?

На сьогоднішній день немає якоїсь однієї ціни, котру ми б могли вважати саме за світову. Ми вважаємо, що для регіону, в якому знаходиться Україна, реальна ціна складає десь на рівні 180 долларів США за тисячу кубометрів газу. І далі вже йдуть питання економічної дипломатії. Тому в данному випадку ще слід виробити розумну газову стратегію, яка повинна враховувати не тільки питання постачання газу, але й такі питання як взаємозамінність енергетичних ресурсів. Адже газ може використовуватися як паливо, але як паливо може використовуватися і вугілля, і нафта. І чим більше зростатиме, скажімо, ціна на газ, тим більш вигідним може бути видобуток і використання вугілля. Це саме стосується і перспектив атомної енергетики: які саме технолгії виробництва атомної енергії слід використовувати. Це питання для дуже фахової дискусії, яку я вивів би за межі проблем, що обговорюються під час виборчої кампанії.


Нещодавно голова Нафтогазу Бакулін заявив, що ведуться переговори з російською стороною про можливу передачу української ГТС Росії. Чи становлять такі переговори загрозу енергетичній безпеці країни?

За великим рахунком, сьогодні Україна досить швидко інтегрується в світову економіку, тому й виникають питання, які вимагають переоцінки наших стандартних уявлень про те, як, скажімо, будувати міжнародне співробьтіництво навколо газотранспортної системи. В остаточному підсумку все зводиться до коретних умов, на яких ми будемо безпосередньо співробітничати. Тому я б намагався вивести ці питання за межі політичного протистояння, яке на сьогодні існує в Україні, і спроектувати, яке майбутнє бачить для себе Україна, скажімо, в сфері газового споживання.


Тобто Ви вважаєте, що навіть передача ГТС у власність Росії – це питання неполітичне?

Це один із варіантів. Є ще варіант зі створенням консорціуму за участю України, Росії і того ж самого Європейського Союзу. Якщо мова йде про безоплатну передачу української ГТС будь-кому – звичайно, я проти цього. Але те, що ми повинні шукати певні варіанти і об’єднання, і певного стратегічного партнерства і різних варіантів співпраці на різних рівнях. Це питання, котре потребує дуже прискіливого вивчення, і не може вирішуватися в такій примітивній формі «плюс чи мінус».
Якщо говорити економічними термінами, то в Росії є своя стратегія. Вона складається з трьох компонентів. Перший – намагатись здобути контроль над видобутком енергетичних ресурсів на терені колишнього Радянського Союзу. Другий момент пов’язаний з тим, що Росія сама по собі є великою транзитною країною, тому що має велику кількість газопроводів, котрі, в тому числі, доходять і до території України, і її зацікавленість в цьому сенсі полягає в тому, щоб встановити контроль над транзитом газу від місця його виробництва до місця його споживання в Західній Європі. Третя частина газової стратегії Росії полягає в тому, що Росія намагатиметься входити на роздрібний ринок газу в різних країнах – тобто купувати газорозподільчі кампанії безпосередньо на рівні навіть не європейського регіону, а на рівні окремих регіонів країн Євросоюзу. Ми повинні все це розуміти і мати якісь свої, умовно кажучи, «пропозиції» з тим, щоб захистити власні інтерес. В окремих моментах ми можемо співпрацювати з Росією в газових питаннях, в окремих ми повинні встановити, так би мовити, табу в тому сенсі, що, наприклад, питання про передачу української ГТС знімається на подальші 10 років. Далі будемо дивитися, адже немає нічого вічного.


Як Ви оцінюєте нещодавню поїздку прем’єра Януковича до Москви і її ефективність?

Мені здається, що на сьогоднішній день всі політичні сили мають враховувати фактор Росії в українській внутрішньополітичній і зовнішньополітичній сфері. І в цьому сенсі поїздка Януковича була своєрідною політичною розвідкою, щоб подивитися, як Україна «котується» на порядку денному Росії, враховуючи те, що в Росії на сьогоднішній день фактично можемо говорити про старт передвиборчої кампанії. Для Росії дуже важливо тримати Україну під певним економічним і політичним впливом. Але не можна говорити про те, що всі в Партії регіонів виступають за економічну «капітуляцію» України по відношенню до Росії. І тому це дуже непросте питання як для України, так і для Росії.


Фото: "Експерт"