Сьогоднішня різноманітність України передбачає мінімум п’ять повноцінних політичних партій, а політичні бар’єри, які виставляються щодо проходження до парламенту, блокують цю можливість. Принаймні на перехідний період було б доцільно зняти цей бар’єр або принаймні зменшити його до 1%. Нічого страшного не було б, якби пройшла ще низка проектів, зорієнтованих на чіткі групи електорату, інтереси яких не враховані в загальних уніфікованих проектах, які мають партії-фаворити. Зрозуміло, що серед малих політпроектів, крім бар’єрних і венчурних, залишаються технологічні, є ще й інші види проектів.

Я хотів би акцентувати увагу на тому, що тенденція, яка розвивається в Україні починаючи з 2004 року, до створення великих мегаблоків, які поглинають купу достатньо відомих свого часу політичних партій, ця тенденція до політичної монополізації, незалежно від гасел, які її виправдовують – структуризація українського політикуму – вона має негатив для України, тому що сьогоднішня різноманітність України передбачає мінімум п’ять повноцінних політичних партій, а політичні бар’єри, які виставляються щодо проходження до парламенту, блокують цю можливість. На чому це грунтується? Справа в тому, що основні політичні гравці – трійка – так чи інакше фактично працюють під гаслами, які не вийшли за межі дискурсу, що був породжений 1991 роком: проголошення незалежності, проведення реформ і т.д. Тому партії демонструють достатній консерватизм, відсутність інновацій і так далі. Тому малі політичні партії – це певні венчурні політпроекти, які в межах їх реалізації, навіть не маючи кількісного впливу в майбутньому парламенті, могли б виступити такими концептуальними, ідейними каталізаторами, які могли б якимось чином впливати на загальний політичний процес.

Принаймні на перехідний період – який закіниться, коли буде завершено період домінування олігархічного капіталу, який сформувався в результаті первинного накопичення і далі займається капіталізацією, диверсифікацією і т.п., та коли у нас буде все-таки здійснено реформу місцевого самоврядування і виникне відносно автономний рівень самоорганізації територіальних громад, а загальнонаціональний рівень перестане бути такою "фішкою", яка описується як "або все, або нічого" – було б доцільно зняти цей бар’єр або принаймні зменшити його до 1%. Нічого страшного не було б, якби пройшла ще низка політичних сил під якісь яскраві проекти або проекти, зорієнтовані на чіткі групи електорату, інтереси яких не враховані в цих загальних уніфікованих проектах, які мають партії-фаворити. Зрозуміло, що серед малих політпроектів, крім бар’єрних і венчурних, залишаються технологічні, тобто запуск якихось проектів, які налаштовані на відтягування голосів від того чи іншого фаворита. В принципі, в сумі це нічого не вирішує, але такі проекти здійснюються. Хоча сьогоднішні фаворити настільки утилітарно налаштовані, що навіть такі технологічні проекти ними не підтримуються, тому що є надія, що фактично можна переділити цей пиріг між трьома фаворитами і більше ніякі інші політичні проекти не допускати до парламенту. Принаймні, якщо слухати виступи представників різних політичних сил, складається таке враження, що вони взагалі не зацікавлені, щоб там хтось з’явився. Для фаворитів ідеальний варіант – три партії в парламенті. В ідеалі ми чуємо лозунг стосовно двопартійності. Двопартійність, з моєї точки зору, - утопія для України, тут не буде ніякаї двопартійної політичної системи. Але такі гасла звучать.

Я ще назвав не всі види політичних проектів. Справа в тому, що значення участі у парламентських виборах має декілька вимірів. Є прямий політичний вимір, коли принциповим є проходження до парламенту і отримання там своєї квоти. Але цим не вичерпується сенс політичних проектів, тому що є політичні проекти, які розраховані на збереження бренду. Є проекти, які пов’язані просто з політичною амбіційністю окремих політиків або персон, які при цьому здатні мобілізувати ресурси для проведення виборчої кампанії. Є проекти, які можуть переслідувати варіант просто проїхатися за рахунок чужих коштів. Блок "КУЧМА" я б відніс до проектів, пов’язаних, з одного боку, з амбіціями, а з іншого боку – це проект, який очевидно знаходить якісь зовнішні джерела фінансування, фінансується не за рахунок своїх грошей.