|
 Анатолій Кінах народвся 4 серпня 1954 року у с. Братушани Єдинецького району Молдовії. Це село було засноване запорозькими козаками, і рідні мова та культура оберігалися там кілька століть, тому той факт, що А.Кінах – українець за національністю, не викликає жодного здивування (поряд з цим, українську мову пан Кінах вивчив лише близько 1995 року). Вчився Анатолій Кирилович у Санкт-Петербурзі (тоді - Ленінграді), трудову діяльність розпочав на суднобудівному заводі у Таллінні, а у 1981 переїхав працювати у Миколаїв. Саме тут, на суднобудівному заводі "Океан", і розпочалася його політична кар’єра.
Ще з молодості Анатолій Кирилович славився своєю безконфліктністю та схильністю до компромісу. При цьому він був відомий і як людина дуже скромна у побуті, однак амбіційна на роботі. У 1990 році Анатолія Кінаха було обрано депутатом Верховної Ради УРСР, свідчення у цьому разі розходяться – чи то як самовисуванця, чи то як висунутого колективом робітників "Океану". При цьому А.Кінах був членом КПРС, пропагандистом, заступником голови партійного комітету заводу, однак не відвертим номенклатурником, через що і здобув підтримку виборців.
Через два роки Анатолій Кирилович перейшов на наступну сходинку своєї політичної кар’єри – отримав призначення на посаду представника Президента України у Миколаївській області (тодішній аналог голови облдержадміністрації). Подейкують, що отримати цю посаду йому допоміг колишній помічник першого секретаря Миколаївського міського комітету КПУ Г. Леліков, друг якого був головним радником Л.Кравчука. Саме він пролобіював призначення Кінаха за умови, що Леліков буде першим заступником Анатолія Кириловича і реально керуватиме Миколаївською областю. Не відомо, хто керував областю насправді, однак за часів пана Кінаха там відбувалося немало дивних речей. Зокрема, було створено Асоціацію фермерів Миколаївщини, однак реально найбільшими фермерами стали обласні чиновники та їх родичі. Кінах, за даними його офіційного сайту, "показав себе як ефективний менеджер та відповідальний керівник", при цьому в області було практикувалася цікаву схему "вибивання" дотацій: в області частенько оголошувалося про поширення епідемії холери, під "боротьбу" з якими і залучалися кошти.
Анатолій Кирилович, очевидно, відчував не надто велику приязнь до Л.Кравчука. Так чи інакше, на президентських виборах 1994 року він виявив небагато лояльності до президента. Підтримавши Кравчука у першому турі виборів, Кінах пізніше змінив свої вподобання і у другому турі надав підтримку Л.Кучмі.
У 1995 році, певне, за такого рода заслуги А.Кінаха указом президента Кучми було призначено на посаду віце-прем’єра з питань промислової політики, де він окрім патронажу промисловості займався перевірками дільності обласних адміністрацій. Втім, це місце Анатолій Кирилович обіймав лише рік.
Також у 1996 році Анатолій Кінах вступив до Національно-демократичної партії, був обраний членом її політради. Після відставки з посади віце-прем’єр-міністра Кінаха було призначено головою Української спілки промисловців та підприємців, яка на той момент уже була відмираючою бюрократичною організацією. Втім, пізніше А.Кінах все-таки спромігся створити на її основі власну партію.
Повернутися у велику політику Анатолій Кирилович зміг уже на виборах до Верховної Ради 1998 р., будучи членом парламентської фракції НДП, а у 1999 році поверхув прихильність Л.Кучми та знову обійняв посаду віце-прем’єра.
У 2001 році, коли Кабінет міністрів В.Ющенка було відправлено у відставку, пан Кінах ще раз продемонстрував свою зваженість та нелюбов до конфліктних ситуацій: 26 квітня він не брав участі ні в голосуванні про відставку Кабміну, ні в наступному голосуванні про початок процедури імпічменту Президента. Така стратегія довела свою успішність, і трохи менше ніж за місяць А.Кінаха було призначено прем’єр-міністром. На цій посаді він відзначився власне тим, що заборонив прокуратурі Київської області розслідувати справу про масштабні крадіжки газу у корпорації "Ітера" та Єнакієвського металургійного заводу загальною сумою на 30 млн. доларів. Тоді прем’єр особисто написав листа до прокуратури, в якому наказав "не заважати комерційній діяльності" .
У 2004 році Анатолій Кінах брав участь у президентських виборах і отримав у першому турі близько 1% голосів. Втім, до другого туру він зміг оцінити ситуацію та вкотре змінити свої політичні уподобання і в результаті підтримав В.Ющенка. Післі помаранчевої революції він був секретарем Ради нацбезпеки, першим віце-прем’єром, а у 2006 році пройшов до Верховної Ради по списку "Нашої України".
Зрештою, під час політичної кризи 2007 року А.Кінах вкотре спробував заради вигоди для себе змінити політичну орієнтацію та став на бік антикризової коаліції, за що отримав у винагороду посаду міністра економікі. Однак цього разу нюх підвів Анатолія Кириловича – невдовзі після його вчинку Верховну Раду було розпущено, а самого Кінаха – виключено зі складу "Нашої України", тож йому довелося шукати притулку у списку Партії регіонів в надії на сприятливий для неї результат дострокових парламентських виборів. Характерно, що протягом наступному з’їзді власної Партії промисловців та підприємців України пан Кінах перебував в офісі Партії регонів. Отримавши гарантії свого включення у список, він повернувся на з’їзд та оголосив про складання повноважень голови партії і припинення членства в ній, що стало несподіванкою та шоком для однопартійців.
Політична позиція Анатолія Кириловича залагом відповідає принципам славетної кучмівської "багатовекторності". Кінах виступає за утворення помісної української церкви, вступ України до ВТО і ЄС, стратегічне партнерство р Російською Федерацією та участь України в ЄЕП.
Анатолій Кінах має прізвиська "Робот" та "Застьогнутий", обидва дані йому за флегматичність та абсолютну беземоційність.
|