Бажання Президента Ющенка призначати кандидатури на всі посади силового блоку викликало сильний ажіотаж у суспільстві та хвилю різних оцінок, від підтримки до повного несприйняття. Деякі політики, подібно до лідера українських комуністів Петра Симоненка, назвали такі амбіції Президента спробою встановити диктатуру.

В той же час, потенційний союзник НУ-НС по парламентській коаліції, Юлія Тимошенко, з розумінням поставилася до даних ініціатив. Навряд чи пані Тимошенко можна запідозрити у бажанні обмежити власний вплив і підтримати можливу диктатуру Президента. Тим не менш, вона погодилася на вимоги В.Ющенка і підписала коаліційну угоду, яка передбачає квоту Президента в призначенні міністра внутрішніх справ, міністра оборони, голови Служби безпеки України та генерального прокурора.

Чому ж для Президента є таким важливим змога власноруч сформувати силовий блок? Чи означає це, що він планує використовувати цей ресурс у власних інтересах? Спробуймо розібратися у цій ситуації.

Згадаємо, що призначення міністра оборони (тобто, подання до Верховної Ради власноруч обраної кандидатури на цю посаду) і так, відповідно до Конституції, входить до повноважень Президента України. Більше того, за тією ж Конституцією, саме Президент є Верховним Головнокомандувачем ЗСУ. Таким чином, ніяких нових ресурсів для встановлення диктатури він не отримує.

Контроль над керівниками правоохоронних органів – загалом більш цікаве питання. Сьогоднішня, на жаль, невтішна ситуація з правоохоронною діяльністю показує, що різні механізми призначення силовиків на посади не надто сприяють ефективності їх роботи. Постійні чвари, що виникають між цими відомствами мають чи не головною своєю причиною конфлікти між їх керівниками. Очевидно, що якби кандидатури керівників і СБУ, і МВС, і Генпрокуратури обиралися скоординовано, одним і тим же органом, така ситуація б не виникала. Якщо ж таким органом буде Президент – це далеко не найгірший варіант. Він навіть має перевагу над парламентською коаліцією, адже, за Конституцією, є главою держави, тоді як прем’єр-міністр є, перш за все, представником певної політичної партії, відповідно, особою більш політично заангажованою.

Схожу точку зору має і політолог Володимир Фесенко, який вважає, что можливість призначати керівників силових відомств відповідає конституційному статусу Президента: "Саме він відповідальний за національну безпеку, і мати прямі інструменти впливу на силовий блок якраз дозволить Президенту ефективно виконувати свої конституційні зобов’язання... Інше – для того, щоб ефективно доводити справи до суду, потрібна скоординована робота всіх правоохоронних органів. Якщо вони будуть діяти з точки зору конфлікту інтересів, зокрема і особистісних, і політичних, тоді про ефективність правоохоронної діяльності, на жаль, не можна буде говорити". Крім ефективності, зазначив політолог, подібний механізм сприятиме і стабільності роботи правоохоронних органів: "події під час політичної кризи засвідчили, що для Президента це дуже важливі важелі і впливу на політичну ситуацію, і забезпечення стабільності силових структур, особливо з точки зору їх невтручання в політичні процеси".

Що ж до заяв пана Симоненка, то можна сказати, що взагалі отримання певним органом більш широких повноважень не означає, що вони будуть використані з негативними наслідками. Парламентська коаліція, з її визначальним впливом на керівників правоохоронних органів, так само має всі можливості спробувати побудувати в Україні поліцейську державу і використовувати МВС та Генпрокуратуру як репресивну систему.

На думку Володимира Фесенка, Президент же не планує використовувати свій "силовий кулак" для розправ над своїми опонентами. "У політичних репресіях зараз не зацікавлений ні Президент, ні представники демократичної коаліції", - сказав він "Реальній політиці". "Якщо будуть реальні правові підстави відкрити справи щодо порушення закону окремими представниками влади з часів Л.Кучми, я цього не виключаю. Однак потрібні реальні об’єктивні підстави, які можна підтвердити і фактами, і юридичними доказами".

Отже, передача силового блоку до кадрової квоти Президента навряд чи завдасть шкоди українській демократії. Навпаки – це може мати своїм результатом зникнення конфліктів між правоохоронними органами та сприяти покращенню їхньої роботи. Однак для цього В.Ющенку потрібно не помилитися і підібрати дійсно гідні кандидатури на ці посади.