Як і очікувалося, початок виконання соціальних обіцянок поставив перед урядом питання руба: звідки взяти кошти? Адже тільки виплати компенсації знецінених заощаджень вкладників колишнього Ощадбанку СРСР вимагають за оцінками експертів з БЮТ 50-60 млрд. грн., за оцінками опонентів – близько 200 млрд. грн., Кабмін у грудні обіцяв виділити 20 млрд. грн., однак виділив 6 млрд. грн. (Постанова КМУ N 1 від 9 січня 2008 р.).

Тим більше, окрім соціальних зобов’язань перед населенням, є й ще політичні зобов’язання перед своєю партією. Фінансові спонсори БЮТ вже засиділися в очікуванні політичних та матеріальних дивідендів.

У відповіді на усі питання уряд вирішив не бути оригінальним: гроші має дати приватизація державного майна.

Проведення приватизації розглядається Тимошенко ключовим моментом для реалізації усіх соціальних і компенсаційних намірів.

До того ж, під цими гаслами за кошти від приватизації можна реалізувати та задовольнити потреби партійних колег та вирішити деякі політичні питання.

Поспіх, з яким Юлія Тимошенко взялася за приватизацію, насторожив не тільки опозиціонерів, але й політичних партнерів БЮТ.

Основною темою обох урядових засідань 16 і 23 січня була як раз приватизація. Кабінет Міністрів затвердив перелік господарських товариств, які повністю, або частково (державні пакети акцій, частки) підлягають першочерговому продажу у 2008 році. Серед них Укртелеком, Одеський припортовий завод, Турбоатом, Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд та шість обленерго. (30 січня Кабмін затвердив умови приватизації Одеського припортового заводу. Початкова вартість об`єкта становить 3 млрд. грн.)

До речі, ні «Дніпроенерго», ні «Луганськтепловоз», попри усі звинувачення у незаконності привласнення, Тимошенко так і не внесла до списку першочергової приватизації. Також не зрозумілим залишилося питання з Нікопольським феросплавним заводом, «цирк» навколо якого у 2005 році усі пам’ятають.

Примітним є й те, що ціну, наприклад, на усі обленерго Тимошенко залишила на тому ж рівні, який пропонувався урядом Януковича ще навесні 2007 року. Хоча ці об’єкти виставляються на аукціон, і головним є кінцева ціна продажу, а не його початкова, однак, принаймні, для видимості, можна було б змінити ціну хоча б на рівень інфляції.

Більше того, Законом України «Про приватизацію державного майна», об’єкти ПЕК приватизуються у порядку, встановленому окремим законом про особливості приватизації майна підприємств паливно-енергетичного комплексу. Закону такого ще не прийняли, відповідно, приватизацію обленерго проводити не можна.

До речі, попередній уряд передбачив, що продаж державних пакетів акцій енергогенеруючих компаній здійснюється після затвердження Концепції роздержавлення об'єктів електроенергетичної галузі. Під час затвердження ж переліку об’єктів, що підлягатимуть приватизації у 2008 році, ні про що таке окремо для енергетичних компаній не йшлося.

Логіка зрозуміла: підприємства ПЕК є стратегічно важливі для країни, тому перед їх приватизацією необхідно встановити певний порядок. Та й загалом, перед затвердженням переліку підприємств, які будуть приватизовані на наступний рік, доцільно прийняти Програму приватизації, в якій були б визначені цілі, пріоритети, умови приватизації, очікувані фінансові результати та способи контролю за інвестиційними зобов’язаннями. Відсутність такого роду документа дозволить Кабміну самостійно в «ручному режимі» встановлювати та змінювати умови приватизації та проводити контроль.

Такий поспіх з боку лідера БЮТ є зрозумілим: громадськість, яка переконана необхідністю швидкої приватизації для швидкого повернення компенсацій знецінених вкладів Ощадбанку та соціальних програм уряду, не помітить іншу сторону приватизації, а саме: яким чином і кому будуть продані стратегічні об’єкти країни. А те, що продаж затверджених урядом підприємств викличе суперечки та перерозподіл ринку, в експертів сумніву не викликає. Вже не кажучи про те, який резонанс може викликати серед різних фінансово-промислових груп приватизація великих підприємств, таких як «Укртелеком», Одеський припортовий завод, «Турбоатом», Криворізький ГЗКОР. Приватизація обленерго уже наробила багато шуму.

Пропонуючи на продаж блокуючі пакети тільки 6 обленерго, Юлія Тимошенко стикає між собою потужні українські та російські бізнес-структури. Відомо, що за обленерго в Україні постійно точиться боротьба між «Енергетичним стандартом» Константина Григоришина, ФПГ «Фінанси і Кредит» Константина Жеваго, групою «Приват» Ігоря Коломойського, груп Григорія Суркіса, а також російських енергетичних груп. Той, хто отримає контроль над блокуючим пакетом, фактично отримає обленерго з усіма наслідками для економіки регіону.

Для повного контролю за ситуацією Тимошенко слід посадити свою людину у крісло голови Фонду Державного майна України, а приватизація такого великого масиву підприємств є хорошим інструментом для торгу у парламенті. Ті ж самі обленерго можуть стати вагомим аргументом, скажімо для комуністів, підтримати як кандидатуру на голову Фонду Державного майна України, так і ніші законодавчі ініціативи Тимошенко.

Підтримка БЮТ з боку комуністів має декілька підстав. По-перше, в обмін на лояльність КПУ матиме можливість посадити у крісло віце-спікера ВР Адама Мартинюка. По-друге, через інтерес Росії до Тимошенко, КПУ можуть діяти в деяких випадках по вказівці з білокамінної. По-третє, в решті решт, немаючі нічого в опозиції, КПУ може розпочати з отриманого обленерго власний бізнес-проект. До речі, саме комуністи (8 осіб), які ж самі критикували Бюджет-2008, разом з НУНС у грудні 2007 року підтримали закон про бюджет на 2008 рік, розроблений БЮТ.

Алла Александровська, член КПУ, одна з тих, хто голосував за бюджет, в день голосування називала Проект бюджету-2008 «очередной лапшой на доверчивых ушах населения». Вже у січні, на телеканалі «Україна», вона пояснила дещо по іншому позицію КПУ: «Ми розуміли, що у «помаранчевих» сил не вистачає голосів, тому ми погодилися делегувати 7-8 чоловік, і попросили Партію регіонів делегувати 7-10 чоловік, аби ми гарантовано проголосували за Бюджет, інакше Юлія Тимошенко «стане у позу» і скаже, що їй не дають».

Цікаво, настільки ж «принципіальною» буде позиція комуністів при голосуванні за голову Фонду Державного майна України.

А на цю посаду Тимошенко вже назвала «гідну» кандидатуру, яка потребує належного вивчення. Це справжній «професіонал у вирішенні питань» на фондовому ринку, експерт з «рейдерства» Андрій Портнов, якого пов'язують з захистом інтересів групи «Приват» і Віктора Медведчука. Відповідний проект Постанови про призначення зареєстрований у Верховній Раді 14 січня.

До обрання народним депутатом України (фракція БЮТ) Андрій Портнов займався приватною адвокатською практикою, був членом Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку. Його ім’я учасники ринку називають у числі найбільш великих рейдерів.

У серпні 2005 Андрій Портнов звинуватив Президента Віктора Ющенка і його оточення у погіршенні інвестиційного клімату в Україні. У вересні того ж року закликав КМУ і Генпрокуратуру терміново почати процедуру реприватизації власності, незаконно приватизованої тодішнім секретарем РНБО Петром Порошенко.

Після корупційного скандалу, розпочатого Олександром Зінченком, і який, по суті, розколов тодішню «помаранчеву» команду, Портнов надавав юридичний супровід Зінченку у судових спорах з Петром Порошенком, Олександром Третьяковим і Миколою Мартиненком.

У грудні 2007 року Портнов був одним із тих, хто проголосував за відставку Міністра внутрішніх справ Юрія Луценка і навіть виступав за його притягнення до кримінальної відповідальності.

Андрій Портнов – це окрема історія. Більш одіозної людини, напевно, не має у лавах БЮТ, і напевно ніколи не було на посаді ФДМУ, якщо, звісно, він на цю посаду потрапить.

Задля прикриття «чесності» приватизаційного процесу прем’єр-міністр застосувала вже перевірений популістський прийом: під час прес-конференції 23 січня Юлія Тимошенко заявила – «Я чекаю колосального опору, тому що ті люди, які й сьогодні приватно володіють політиками й чиновниками, вони ніколи спокійно не сприймуть введення прозорих процедур у системі приватизації. Вони й далі вважають, що намітили собі стратегічні об`єкти, й вони їх розбиратимуть, домовляючись із окремими керівниками тих чи інших відомств, а може, й вище підійматимуться. Я хочу запевнити, що, працюючи прем`єр-міністром і очолюючи уряд, я не допущу кулуарних домовленостей у приватизації".

Тепер усі, хто буде проти «приватизаційних ініціатив» Юлії Тимошенко, може бути звинувачений останньою у створенні перешкод у роботі «народного» уряду та у зриві виплат компенсацій вкладів Ощадбанку та інших соціальних програм.

Подібні тези вже озвучені «політологами», які кинулися коментувати реакцію Президента Ющенка на такі плани Тимошенко. Втім, «політологи» перестаралися. На зустрічі у Президента сутичку зупинено, спільна робоча група готуватиме питання приватизації до вирішення на засіданні РНБОУ. Однак, зважаючи на схильність прем’єра до театральних ефектів для прикриття економічних апетитів, продовження теми ще слід чикати.