Якщо в одну й ту саму річку не можна зайти двічі, то на її берег – дуже просто. Нехай навіть він перебуває в особливій охоронній зоні, а порядок його використання визначається безвинятковими нормами Водного кодексу. Однак якщо провідником до берега, який пильнує закон, стає головний вартовий закону в країні - Генеральна прокуратура, на ньому можливе будь-яке беззаконня.

Зокрема, три дні тому, в понеділок, Генпрокуратура України зажадала від Київради відновлення прав громадської організації "Міжнародний творчий центр Яна Табачника" на земельну ділянку площею 8,15 га на Дніпровській набережній у Дарницькому районі столиці для будівництва елітарного клубу "Честь маю". Таким чином питання, яке майже три роки провисіло в повітрі, остаточно повернулося на землю - ту саму, що омивають хвилі Славутича.

Ласий шмат на узбережжі заливу Берковщина майже навпроти лаврської дзвіниці був виділений для громадських потреб заслуженого акордеоніста України відповідним рішенням Київради ще у червні 2003 року. Проте широкий загал дізнався про цю ділянку лише в лютому 2005-го, коли за неї з Яном Петровичем посварився віце-прем’єр Микола Володимирович. Тоді, на підйомі постреволюційного ентузіазму, головний урядовий емісар по соцкультпобуту Томенко заявив, що на вітчизняній сцені мають виступати українські артисти, а не "якісь там кобзони й табачники". Проте, невдовзі віце-прем’єр пояснив причину свого випаду зовсім не національністю Яна Петровича, який насправді є Яковом Піновичем, а саме незаконним виділенням землі, наданої Табачнику в оренду на 25 років.

З тим, що конфлікт не має жодного іншого підґрунтя, окрім земельного, погодився і сам орендар. Проте, він пригрозив нашити на свій одяг жовту шестикінечну зірку й так ходили аж доти, доки Томенко не принесе йому свої вибачення. Тим часом київський міський прокурор опротестував згадане рішення Київради і вона скасувала його вже в травні 2005 року, а прокуратура Подільського району столиці порушила кримінальну справу за фактом незаконної передачі землі. Як з’ясували слідчі, надана Табачнику земля до того належала ВАТ "Київський річковий порт" і була відчужена на підставі сфальшованого протоколу загальних зборів правління цього товариства.

Корінний поворот подій навколо ділянки стався два роки потому, коли Микола Томенко таки приніс вибачення пану Табачнику. На той момент обидва вони були народними депутатами, а на порядку денному в Верховній Раді стояло питання про обрання бютівця Томенка на посаду віце-спікера. Партія регіонів погоджувалася підтримати його кандидатуру, але лише за умови, що той перепросить їх однопартійця Табачника за колишню образу. Очевидці говорять, що примирення двох заклятих до того часу опонентів закінчилося обіймами, після чого Ян Петрович заявив, що готовий обійматися з Томенком щодня, аби це тільки сприяло зближенню Сходу з Заходом.

Опинившись в провладній коаліції і отримавши вибачення від Томенка, Табачник порахував справу з 8,15 га дніпровського берега остаточно вирішеною на свою користь. Вже в квітні 2007-го він виніс на обговорення Київської містобудівної ради концепцію побудови міжнародного творчого центру свого імені й отримав повне схвалення власних прожектів. Отже, за задумами Яна Петровича, втіленими в проект колишнім головним архітектором Києва Сергієм Бабушкіним, над Дніпром має невдовзі постати двохсот- або навіть трьохсотметровий хмарочос, в якому розташуються офісні приміщення і готель. Аби ніхто не зміг дорікнути новобудові в відсутності власне творчого моменту, вона доповнена чотириповерховим концертним залом на 3700 місць і житловим будинком для мистецької інтелігенції. Іншими надбаннями для національної культури мають стати допоміжні споруди – пляжі, причали для яхт, підземний триповерховий паркінг на 3 тисячі машино-місць й автозаправні станції.

Концепція настільки захопила містобудівну раду, що вона навіть не зважила, чи перевищить запропонований хмарочос дзвіницю Києво-Печерської Лаври, вище якої в межах історичного центру столиці ще ніхто не наважувався будувати. Саме це захоплення, мабуть, передалося й Генпрокуратурі, якщо вона повеліла Київраді поновити своє рішення про виділення Табачнику шматка дніпровського берега. Принаймні, посилання на порушення вимог Водного кодексу, якими обґрунтовував три роки тому свій протест прокурор столиці, ГПУ визнала безпідставними. Оскільки, мовляв, санітарно-епідеміологічна служба і Державне управління екології і природних ресурсів у Києві надали позитивні висновки на відвід зазначеної ділянки під забудову.

Зважаючи, яким чином цю землю відчужувалась у Київського річкового порту, можна уявити, в який спосіб могли бути отримані і вищевказані висновки. Тим більш, що Дніпро є одним з головних екологічних коридорів Європи, а тому ніяких бізнесових і господарських споруд на його берегах не має зводитися за визначенням. Проте, річ не тільки у цьому. Річ також і втім, що ні про яку 25-річну оренду ділянки мова не йде: зрозуміло, що за чверть століття ніхто зносити новобудову не буде, а навпаки, їх господар отримає всі підстави вимагати землю в свою неподільну власність. При цьому 8,15 га дніпровського берега в центрі столиці, оцінені Київрадою в 8,5 млн. грн. або близько $1,6 млн, за існуючими ринковими цінами коштують не менше $16 млн, а отже й орендна плата за користування землею натепер занижена щонайменше в 10 разів.

Нарешті, якщо вже говорити про творчий центр Яна Табачника, то чому нічого не чути про аналогічні центри, наприклад, Софії Ротару, яка за статусом народної артистки могла б претендувати на чорноморське узбережжя в межах своєї рідної Ялти? Або чому Київрада для "симетричності" не запропонує аналогічну ділянку столичної землі знаному у всій Європі київському акордеоністові Ігорю Завадському? Проте, питання ці риторичні, бо відповіді вони не потребують. Справа в тому, що одні люди живуть по честі. А інші цю честь регулярно мають…