Президент України Віктор Ющенко протягом усіх років перебування на посаді намагається направити роботу уряду у цій галузі у раціональне русло. Питанням розвитку Національної депозитарної системи було присвячено численні наради та засідання Ради національної безпеки та оборони України з питань поліпшення інвестиційного клімату в Україні, гарантій та підвищення захисту прав власності, боротьби із рейдерством та корупцією. Однак урядовці та Нацбанк наче навмисно намагаються не почути, що їм доручає Президент. А судячи з останніх подій – взагалі намагаються зробити усе навпаки.

Нещодавно, 14 лютого, Національний банк України, Українська міжбанківська валютна біржа, фондова біржа "Перша фондова торговельна система" (ПФТС) і 19 українських банків, серед яких ПриватБанк, Райффайзен Банк Аваль і Укрсиббанк, домовилися про створення ВАТ "Всеукраїнський депозитарій цінних паперів". Депозитарій має бути створений у формі відкритого акціонерного товариства зі статутним фондом 80 млн. гривень.

Відкритим залишається питання, навіщо створювати новий депозитарій цінних паперів, коли в Україні їх вже існує принаймні два – Національний депозитарій України, 86% акцій якого належить державі, та депозитарій "Міжрегіональний фондовий союз", створений учасниками фондового ринку. До того ж, є ще так званий депозитарій Національного банку – структурний підрозділ українського центробанку, який відповідає за облік державних цінних паперів, зокрема, облігацій державної позики (ОВДП).

Як пояснюють самі ініціатори заснування нової структури, ще один депозитарій потрібен для того, щоб у подальшому на його основі створити центральний депозитарій цінних паперів – єдину установу, яка б відповідала за облік усіх випущених цінних паперів в Україні.

Мова йде не лише про державні папери, але й про такі фінансові інструменти, як акції українських підприємств, банків, страхових компаній, корпоративні та муніципальні облігації, сертифікати інвестиційних фондів і ще багато чого іншого. Центральний депозитарій за своїм призначенням дещо нагадує центральний банк, функції якого в Україні виконує Національний банк. Тобто аналогічно тому, як НБУ координує роботу сотні комерційних банків, центральний депозитарій має об'єднувати в єдину інформаційну мережу ще більшу кількість існуючих в Україні компаній та банків – зберігачів, які обслуговують рахунки у цінних паперах для інвесторів, та реєстраторів, які ведуть облік власників цінних паперів конкретних підприємств-емітентів. Крім того, центральний депозитарій має обслуговувати рахунки інших депозитарних установ, які за дорученням емітентів бездокументарних цінних паперів ведуть облік чи то акціонерів, чи власників облігацій, чи учасників інвестфондів, які стрімко стають популярними серед українського населення. Однією з таких установ є комерційний депозитарій "Міжрегіональний фондовий союз", який на сьогоднішній день обслуговує цінні папери номінальною вартістю понад 180 млрд. грн.

Ще одним з найбільш важливим призначень центрального депозитарію має бути обслуговування кореспондентських рахунків для аналогічних закордонних установ, що дозволяє легально здійснювати інвестиції як іноземним інвесторам в українські цінні папери, так і українським інвесторам в папери емітентів з інших країн. Саме цим в Україні займається державний Національний депозитарій. Зокрема, в 2006 році у професійних учасників вітчизняного фондового ринку з‘явилась безпосередня можливість працювати з російськими інвесторами після того, як Нацдепозитарій уклав договір та відкрив кореспондентський рахунок у цінних паперах провідному російському депозитарію АКБ "Росбанк". Найближчим часом очікується, що кореспондентські відносини будуть встановлені з депозитаріями країн-членів Європейського Союзу та СНД (Австрія, Німеччина, Латвія, Росія, Азербайджан та інші).

Не дивлячись на те, що функції, найбільш притаманні центральній депозитарній установі, виконує державний Національний депозитарій (крім встановлення кореспондентських відносин, НДУ також призначає спеціальні коди для цінних паперів для їх належної ідентифікації та відповідає за розробку єдиних стандартів, тобто певних інструкцій щодо того, як саме потрібно обліковувати цінні папери в депозитарній системі), повнофункціонального центрального депозитарію цінних паперів в Україні на справді не існує. Українське законодавство, зокрема Закон "Про Національну депозитарну систему…" 1997 року, передбачає, що центральним елементом в досить складній дворівневій системі депозитарного обліку цінних паперів в Україні є саме Національний депозитарій, який через рік і був створений відповідно до цього закону за участі Національного банку та Державної комісії за цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР).

Однак пройшло вже більше десяти років, а український фондовий ринок і досі залишається без організованої належним чином інфраструктури обліку прав власності та розрахунків за угодами з цінними паперами, власне як і без ефективно функціонуючих механізмів для здійснення таких угод – тобто фондової біржі, яка працювала хоча б за схожими правилами та стандартами до тих, що успішно практикуються у більшості економічно розвинутих країн. За цей час у питанні створення єдиного центрального депозитарію нас значно випередили інші країни пострадянського простору. Фактично, Україна залишається єдиною державою на теренах СНД, яка не здатна на організаційно-технологічному рівні надійно захистити право власності не лише дрібних портфельних інвесторів, але й крупних стратегічних інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних. Ще більше занепокоєння викликає ситуація, коли через відсутність центрального депозитарію Україна, як свідчить непоодинока практика, не в змозі відстояти свої інтереси як власника тисяч державний та напівдержавних підприємств – від дрібних, до тих, що мають стратегічне для вітчизняної економіки та державної безпеки значення. Саме сьогоднішня система безладу та хаосу з обліком та обігом корпоративних цінних паперів стала джерелом сумно відомого "рейдерства" (протиправного захоплення підприємств), сприяла широкому розповсюдженню цього явища в Україні, власне як і розгулу адміністративного регулювання на українських фінансових ринках та пов’язаної з цим корупції.

Цілком логічно постає питання – а хто винен? Хто конкретно винен у тому, що в Україні, починаючи з самого початку зародження ринку цінних паперів у першій половині дев’яностих, досі не створено дієвого механізму роботи фондового ринку, не завершилося формування Національної депозитарної системи, як наслідок - не функціонує єдина система депозитарного обліку й обслуговування цінних паперів. Про інтеграцію вітчизняної депозитарної системи у міжнародну систему депозитарних установ та світових ринків капіталів вже не будемо нічого говорити.

Не дивлячись на риторичність цього запитання, відповідь на нього все ж таки існує. Найкраще дають її зрозуміти події 1999-го року, коли невдовзі після створення Національного депозитарію, власне який і мав на той час стати центральним, уряд України паралельно уклав угоду з Світовим банком та урядовою агенцією США з міжнародного розвитку (USAID) про підтримку американського проекту – депозитарію "Міжрегіональний фондовий союз". В обмін на трішки більше ніж п’ять мільйонів доларів (саме стільки коштів виділила іноземна сторона у якості технічної допомоги на створення МФС), українські урядовці всупереч законодавству погодилися заблокувати діяльність державного Національного депозитарію, який аж до 2006 року, коли дія меморандуму була нарешті відмінена, не мав права займатися депозитарною діяльністю. Однак, незважаючи на підтримку іноземних донорів, Міжрегіональний фондовий союз не став успішним проектом. Конфлікт його основних акціонерів - двох найвпливовіших фінансово-промислових груп в Україні, групи "Приват" Ігоря Коломойского та корпорації "Інтерпайп" Віктора Пінчука, який спалахнув у 2004-му році (власники МФС не змогли поділити акції додаткової емісії), поставив остаточну крапку у питанні подальшого розвитку депозитарію.

Власне, створення нового депозитарію на базі Української міжбанківської валютної біржі, 60% акцій якого буде належати нинішнім акціонерам депозитарію МФС, є яскравим свідченням того, що обслуговування обліку та обігу цінних паперів цим депозитарієм не задовольняє ні керівництво Держкомісії з цінних паперів і Нацбанку, ні учасників фондового ринку, які є його власниками. Однак, навіщо тоді потрібно створювати нову структуру, коли існує Національний депозитарій, який не лише законодавчо, але й технологічно здатний виконувати функції центрального депозитарію цінних паперів.

Можливо причина прихована у конфлікті, який насправді триває вже досить довго між державним та приватним депозитаріями. Свого часу ДКЦПФР мала намір об'єднати обидві структури в єдину установу, але злиття МФС і НДУ так і не відбулося через відсутність порозуміння у питаннях, хто ж буде головнішим. Однак керівники ДКЦПФР та Нацбанку, створивши Всеукраїнський депозитарій цінних паперів, своєрідно "вирішили" цей конфлікт: саме МФС має об’єднатися із новоствореною структурою і одержати в НБУ право обслуговувати державні цінні папери. Як зазначають експерти, тепер НДУ буде змушений піти з ринку депозитарних послуг. Разом з ним буде втрачено 60 млн. грн. державних коштів, багаторічний досвід роботи, кваліфіковані працівники і, головне, вже працюючий технологічний комплекс центрального депозитарію, побудований за державні гроші.

Втім, схоже, що ініціаторів створення Всеукраїнського депозитарію можливі збитки держави зовсім не хвилюють, що недивно, адже мова йде про їх власні прибутки. Як зазначають оператори фондового ринку, авторство ідеї створення при Українській міжбанківській валютній біржі центральної депозитарної установи, яка по своїй суті стане альтернативою Національному депозитарію України, належить групі бізнесменів, які через офшорну компанію з Британських Віргінських островів володіють контрольним пакетом акцій УМВБ. Цю компанію представляє Олександр Гінзбург, власник компанії "Кредит-рейтинг", яка фактично монопольно надає послуги з обов’язкового рейтингування боргових цінних паперів та їх емітентів в Україні.

Успіх у рейтинговому бізнесі до Олександра Гінзбурга прийшов завдяки Державній комісії з цінних паперів, яка власне й наділила його компанію монопольними правами на ринку. Цього разу пан Гінзбург також не обійшовся без допомоги посадовців фондового регулятора. Проте з активної участі ДКЦПФР у процесі створення Всеукраїнського депозитарію цінних паперів випливає ще одна цікава особа – колишній працівник Держкомісії Андрій Портнов, який останнім часом має суттєвий вплив на прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. Щоправда, стверджувати, що саме Портнов, який як юрист неодноразово допомагав одному з акціонерів МФС - групі "Приват" - вирішувати корпоративні конфлікти, був ініціатором нової тіньової схеми роботи українського фондового ринку, не зовсім коректно, через відсутність доказів і прямих зв’язків. Однак, чи міг пропустити відомий рейдер Андрій Володимирович таку можливість, - напевно що ні. Особливо, якщо взяти до уваги, що Андрій Портнов має намір очолити Фонд державного майна України.

Хто б не стояв за проектом створення ще одного депозитарію, та схоже, що ціна питання надто висока. Ініціаторів створення ВДЦП, який згідно намірів керівництва Держкомісії з цінних паперів та Нацбанку має стати єдиним центральним в країні, не зупиняють ні українські закони, ні укази голови держави. Так, відповідно до Указу Президента, підписаного ще 24 лютого 2005 року (№1648), створення центрального депозитарію цінних паперів, який би був контрольований державою, і не був залежним від фінансового-промислових груп і професійних учасників ринку, передбачено на основі Національного депозитарію України.

Вочевидь, першочергова ціль власників нового депозитарію – отримати контроль за обліком державних облігацій. Саме цим експерти пояснюють той факт, що найбільша частку у створюваному Всеукраїнському депозитарії – 25%, як передбачено установчим договором, буде належати Національному банку (УМВБ і кожного з банків-співзасновників - по 3,75%). Однак, як зазначають юристи, зберегти цю частку НБУ не зможе – не виключено, що у подальшому йому доведеться продати акції Всеукраїнського депозитарію, оскільки володіти ними НБУ забороняє чинне законодавство. Справа в тому, що створення ВАТ з будь-якою назвою за участю Національного банку є грубим порушення Закону України "Про Національний банк", який прямо забороняє Нацбанку володіти акціями акціонерних товариств, – крім тих, що забезпечують його діяльність. Керівники українського центрального банку у своїх поясненнях посилаються саме на цей виняток – мовляв, новостворювана структура буде забезпечувати діяльність НБУ з рефінансування комерційних банків під заставу державних цінних паперів. Втім, таке тлумачення законодавства керівництвом Національного банку створює досить небезпечний прецедент, на підставі якого НБУ зможе приймати участь у створенні практично будь-якого акціонерного підприємства, наприклад з виробництва іноземних автомобілів, на яких їздять керівники НБУ.

Безумовно, створення альтернативного депозитарію не було б можливим без активної особистої підтримки цієї ідеї з боку голови ДКЦПФР Анатолія Балюка. Саме йому як нікому іншому мають бути достеменно відомі всі можливі наслідки таких дій. По-перше, в Україні залишиться непрозорий ринок корпоративних та державних цінних паперів, який в ручному режимі зможе контролювати Державна комісія з цінних паперів. По-друге, власники іноземної офшорної компанії матимуть можливість стати ключовими гравцями на вітчизняному фондовому ринку та отримають доступ до конфіденційної інформації про всіх власників цінних паперів, випущених в Україні. По-третє, черговий раз порушується чинне українське законодавство. Все це аж ніяк не сприяє поліпшенню інвестиційного клімату України та гальмує її інтеграцію до світових ринків капіталу.