Народився 18 грудня 1967 у селі Старий Биків, Бобровицького району, Чернігівської області в сім'ї сільського вчителя і медсестри.

За спогадами однокласників, "Микола Рудьковський у школі був відмінником, але нікому не давав списувати, за це... його часто били, …особливо однокласниці".

Після закінчення школи з золотою медаллю, поступив у Чернігівський державний педагогічний інститут імені Тараса Шевченка на історичний факультет. Проте уже через рік, незважаючи що майбутні вчителі були звільнені від "почесного обов’язку", опинився у рядах радянської армії. Так сталося, що майбутньому гуманітарію-недоучці доручили нести службу не де-небудь, а в самих Ракетних військах стратегічного призначення.

Мобілізувавшись із армії у квітні 1988 року, уже у лютому 1990 "примудрився", згідно автобіографії, отримати червоний диплом Чернігівського державного педагогічного за фахом "викладач історії і суспільствознавства", а також у цьому ж році розпочати і закінчити школу бізнесу при МДІМВ у Москві.

Через рік Рудьковський, склавши екзамен з мови, став студентом Віденського економічного університету на факультеті "Торговельна наука".

За розповідями самого Рудьковського, прибираючи сніг на вулицях Відня, він заробив перші сто доларів, потім перейшов працювати у нічну зміну до хлібопекарні, а вже незабаром заснував у столиці Австрії свою першу компанію.

У 2001 році спраглий знань майбутній міністр транспорту примудрився закінчити ще й Київський національний економічний університет, де здобув диплом магістра міжнародної економіки.

Злі язики звинувачують Рудьковського у тому, що він фальсифікував дані про свою освіту – зокрема, диплом про закінчення Чернігівського педінституту чинний міністр транспорту отримав у 1996 році, хоча був зарахований туди у 1985 і навчався лише два чи три роки.

При влаштуванні на роботу в "Укргазпром" у 1997 році Рудьковський подав копію диплома про закінчення Російської економічної академії імені Плеханова, де він нібито навчався в 1988–1993 роках, а також Чернігівського педінституту, в якому він навчався вже нібито "впродовж 1993–1996 років".

У березні 2000 року Рудьковський як помічник депутата Валентини Семенюк подав до Верховної Ради документи, де зазначив, що Чернігівський педінститут закінчив у лютому 1990 року, і додав копію диплома з датою його видачі – травень 1996 року. У інших випадках, Рудьковський також вказував суперечливі дані.

Але, як з'ясували журналісти газети "Україна молода", Рудьковський у списках студентів, які закінчили академію в 1993 році, не значиться. Більше того, стверджується, що його диплом із зазначеними серією та номером не відповідає встановленому на той час зразку і не видавався взагалі. Крім того, публікація розповідає, що свого часу до паспорту Рудьковського було внесено фіктивні записи про прописку з 1991 по 1995 роки, коли нинішній міністр фактично на території України не проживав. І тому в 1998 Чернігівський обласний суд визнав Рудьковського не громадянином України, а його паспорт – недійсним. Це, за словами автора, досі не було опротестовано.

Зірковий час для Рудьковського наступив у вересні 1994 року, коли він подав заяву з проханням прийняти його на роботу в адміністрацію щойно обраного Президента Кучми – на посаду керівника сектору зовнішньоекономічної діяльності в управлінні економіки. Нестримний кар’єрний злет "молодого і зухвалого" мало не перервав тодішній глава АП Дмитро Табачник поставивши резолюцію, якою визнав Рудьковського непридатним до цієї посади. "Оскільки немає вищої освіти та досвіду (хоча б формального) державної служби, стажу згідно з законом про державну службу, можу погодитися лише на старшого консультанта, якщо буде згода Рудьковського М.М." І підпис – Табачник, 26 квітня 1994 року.



Варто зазначити, що до заяви з проханням прийняття на роботу Рудьковський долучив власноруч написану автобіографію, в якій зізнався, що на той момент не закінчив жодного вузу. Проте, вміння писати, хоча і безграмотно, виявилося цілком досить, щоб Рудьковський зайняв важливу державну посаду.




З самого початку своєї кар’єри Рудьковський проявив нестримну тягу до закордонних вояжів, за що у квітні 2006 одержав догану від Табачника та був позбавлений премій. Найбільше тогочасного керівника апарату вивела із себе безграмотна доповідна Рудьковського на його ім'я, в якій той виправдовується за свою відсутність на роботі. Жорстка резолюція тодішнього начальника Рудьковського: "Це пояснення – для знущання. Терпець урвався. Догану і без премії та надбавки за місяці" незабаром стала завершальним акордом його кар’єри у адміністрації Кучми. Як зізнався журналістам Табачник, саме він і вигнав Рудьковського з роботи.





У вересні Рудьковський стає директором Української державної кредитно-інвестиційної компанії, потім перебирається в крісло члена правління АТ "Укргазпром" та в квітні 1999 стає заступником генерального директора ДК "Торговий дім" НАК "Нафтогаз України".

З 1998 року — Рудьковський вступив у лави Соціалістичної партії України. З листопада 2001 року — перший секретар Чернігівського обкому СПУ. Із 2000 по 2002 роки - помічник-консультант народного депутата України Валентини Семенюк. У 2002 році за виборчим списком СПУ обраний народним депутатом, працював в парламентському комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

У 2006 році на хвилі "Помаранчевої революції" стає Чернігівським міським головою, проте від посади відмовляється, вирішивши залишитися депутатом Верховної Ради. Один із найпалкіших прихильників і ініціаторів співпраці між СПУ І Партією регіонів, після "зради Мороза" Микола Рудьковський 4 серпня призначається міністром транспорту і зв'язку (в уряді Віктора Януковича).
Микола Миколайович на цій посаді запам’ятався безпрецедентним зростанням аварійних ситуацій і нещасних випадків на Укрзалізниці, яких тільки лише у першому півріччі було 378, чим, за словами Юрія Луценка, "значно перевершив показники Сидора Ковпака".

Під час перебування на цій посаді був учасником ряду скандалів. Зокрема публічно звинувачував Секретаріат Президента в організації терористичних актів, які призвели до аварій на залізниці.
На даний час відкрито провадження справи стосовно організації Рудьковським за державний кошт міжнародних чартерних рейсів, зокрема до Парижу, для особистих потреб, що завдало державі збитки у сумі близько 400 тис. гривень.

В ЗМІ також публікувалася інформація про те, що дід Рудьковського, Микола Абрамович Приходько, під час фашистської окупації служив у німецькій поліції на Чернігівщині. "Те, що написано у статтях про мого діда – за це я просто в морду дам! Навіть Сталін казав: "Діти за батьків не відповідають"", - виправдовувався перед журналістами Рудьковський. - "Пред’являти мені претензії за діда – це вже занадто! Після того, як прийшли радянські війська, він пішов у армію, отримав медаль і орден, і був розстріляний у 1946 році", - розповів він про свого діда.

Якщо вірити автобіографії Рудьковського, він володіє трьома іноземними мовами.
Одружений та має двох доньок.