Продовження. Початок читайте тут

Очевидно, що період ЄЕСУ був визначальним у формуванні Юлії Тимошенко і як бізнесмена, і як політика. Саме тоді вона відточила свою здатність діяти гранично жорстко, швидко, не обтяжуючи себе якими-небудь моральними або правовими обмеженнями. Саме тоді сформувався її фірмовий стиль «Чорної вдови», як це пізніше назве Ігор Коломойський: партнер повинен або повністю підкоритися, або буде знищений. І саме тоді, нарешті, Юлія Володимирівна звикла до розкоші. Ця звичка до цих пір залишається для її оточення і політтехнологів серйозною проблемою, оскільки входить в серйозний дисонанс з «біло-сердечним» образом прем'єра.

Справедливості ради варто відзначити, що не приохотитися до шикарного життя у Юлії Тимошенко практично не було ніякої можливості. З 1996 року корпорація «ЄЕСУ» вже стала найбільшим оптовим імпортером російського природного газу до України. Контракт з РАТ «Газпром» передбачав щорічні поставки більше 25 млрд. кубометрів газу. У 1996-1997 роках ЄЕСУ забезпечувала газом Донецьку, Дніпропетровську, Черкаську, Сумську, Полтавську, Кіровоградську і Миколаївську області, відповідала за взаєморозрахунки з російським газовим монополістом і АТ «Укргазпром» у сфері транспортування газу через українську територію. Окрім забезпечення «блакитним паливом» потреб промисловості України, ЄЕСУ отримала виняткове право на постачання газу для комунально-побутової сфери і населення.

Секрет подібного комерційного успіху крився у фігурі ще одного патрона Тимошенко – Павла Івановича Лазаренко. У 1995-1996 роках він обіймав посаду першого віце-прем'єра України і відповідав за енергетичний сектор економіки, у тому числі за реорганізацію системи імпорту та розподілу природного газу. Саме у цей період низці приватних компаній було надано ексклюзивне право купівлі «блакитного палива» у «Газпрома». Загальновідомо, що улюбленицею Павла Івановича була ЄЕСУ і її керівник – Юлія Тимошенко.

Гроші в ці «золоті часи» текли рікою, для цього навіть не доводилося напружуватися. Наприклад, відповідно до офіційних документів (справа № 1:04-cv-00798-PLF), у грудні 1996 року «Лазаренко ініціював видачу державної гарантії на суму 200 млн. доларів США на постачання природного газу для ЄЕСУ, змусивши, таким чином, український уряд узяти на себе борги перед «Газпромом». Чесна Юлія з радістю прийняла цей царський дарунок.

Для того, щоб остаточно монополізувати газовий ринок України, хазяйка ЄЕСУ за безпосередньої підтримки вже прем'єр-міністра Лазаренка в 1996 році створила АТ «Український газоресурсний консорціум». Практично одразу ж структура отримала квоту на 8 млрд. кубічних метрів для продажу підприємствам Донецької області і на 2 млрд. куб. метрів – комунально-побутової і бюджетної сфери. Таким чином, «Український газоресурсний консорціум», в якому свою частку мав і клан Тимошенко, посів практично монопольне становище у сфері розподілу і перепродажу газу в густонаселених і промислово розвинених регіонах України (у яких розташовано більше двох з половиною тисяч підприємств).

За інформацією української Генпрокуратури, внаслідок незаконної діяльності ЄЕСУ за межі України було вивезено більше 1 млрд. 100 млн. доларів США. Це тільки встановлені і задокументовані факти. Окрім цього, як дружня «подяка» корпорація, яку очолювала Юлія Володимирівна, переклала на особові рахунки Павла Івановича 100 млн. доларів.

Але, як свідчить народна мудрість, все гарне коли-небудь закінчується. Був стрімко скинутий з владного Олімпу Павло Лазаренко. Практично всі пов'язані з його ім'ям бізнес-проекти розвалилися. Орієнтовані виключно на паразитування на фінансових потоках і «дерибан» бюджетних грошей, вони просто не могли існувати без підтримки на самому верху. З цієї точки зору ЄЕСУ являли собою просто винятковий букет зловживань.

Правоохоронні органи України висунули особисто проти Юлії Тимошенко і представників її сімейного клану звинувачення в несплаті податків на 7,5 млрд. грн. і відмиванні коштів, отриманих злочинним шляхом. Всього керівникові ЄЕСУ інкримінували цілу колекцію злочинів – привласнення коштів від реалізації російського газу в особливо крупних розмірах, службову фальсифікацію, зловживання службовим становищем і так далі. В сукупності все це тягнуло на декілька десятків років перебування в місцях не надто віддалених.

У Юлії Володимирівни вже був досвід вирішення проблем із законом. У 1995 році проти неї в Україні було порушено кримінальну справу за фактом контрабанди 26 тисяч доларів, знайдених під час огляду в Запорізькому аеропорту. Аналогічну справу порушили і російські колеги українських правоохоронців. У Москві митники виявили у подружньої пари Тимошенко 200 тис. доларів. Проте незабаром був прийнятий новий Кримінальний кодекс, і Генеральній прокуратурі довелося закрити всі справи про контрабанду.

Юлія Володимирівна знову зробила нестандартний хід – вона кинулася в ноги Леоніду Кучмі і на підставі особистих домовленостей з Президентом України (знамените "чаювання в Кучми") не просто отримала імунітет від переслідування, але і посаду керівника Комітету з питань бюджету у Верховній Раді України, а трохи згодом – була призначена Указом Леоніди Кучми віце-прем'єр-міністром з питаннь ПЕК. Ми можемо тільки здогадуватися, кого Тимошенко довелося зрадити і що заплатити за подібний запаморочливий віраж в кар'єрі.

Гарно розуміючи, що повернення до комерційної діяльності з репутацією "злодійки" сумнівне, клан Тимошенко приймає рішення повністю перевести свою публічну діяльність в політичну сферу. Подібний крок виявився вельми ефективним – пізніше Юлія Володимирівна зуміла не лише підійнятися на вершини політичної влади, але і, використовуючи службове становище, повністю перекласти борг своїх комерційних структур на український бюджет.

Після цього у клана залишилася одна-єдина мета – не просто влада і гроші, а абсолютна влада і абсолютна могутність. Для цього необхідно було стати єдиним олігархом в країні. Власне, саме цьому і була присвячена вся політична кар'єра Тимошенко.

Продовження читайте тут