Державна Дума Росії у середу прийняла звернення до президента та уряду РФ, в якому запропонувала розглянути питання про вихід Росії в односторонньому порядку з Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Україною у випадку вступу України до НАТО. Пізніше з аналогічною заявою виступив і мер Москви Юрій Лужков, щоправда, він пішов далі і запропонував розірвати великий Договір з Україною у будь-якому випадку. "Реальна політика" дізналася погляди експертів-міжнародників на ці події та поцікавилася, наскільки реальною є реалізація цих заяв та чи можуть у зв’язку з цим виникнути загрози територіальній цілісності Україні.


Валерій Чалий, заступник генерального директора Центру Разумкова
Заява Державної Думи не є документом, який має міжнародно-правові наслідки, але говорити, що це лише позиція депутатів, також не варто. Ми знаємо, яку роль відіграє Державна Дума в Росії, і без узгоджень позицій подібні дії, що виходять на міжнародний рівень, ніколи не робляться. Тому загалом можна вважати, що в не оформленому офіційно вигляді, як роздуми над можливими сценаріями, подібна позиція сьогодні існує в Кремлі. Я, звичайно, не говорю про сам текст заяви, оскільки він не витримує ніякої критики ні з позиції фактів, які там перекручуються, ні з точки зору навіть граматичних помилок, які там присутні. Однак, кілька месседжів у цій заяві є зрозумілими. Перший – це той, що, з точки зору Росії, денонсація великого Договору ставить під сумнів територіальну цілісність України. Це дуже смілива заява. Другий месседж – прив’язка двох питань: наявності Договору з гарантіями територіальної цілісності та питання приєднання до ПДЧ. Не виключено, що така карта у дискусії щодо територіальних питань буде використана для недопущення позитивного рішення у приєднанні України до ПДЧ. Також є і певне лобіювання тими депутатами Держдуми, які мають свої структури в Україні, що займаються інформаційною діяльністю, такого рішення з розрахунку на підсилення фінансування.

Звичайно, реакція України не може бути такою іронічною, як це звучало від деяких наших високопосадовців, і вона не може, на мій погляд, бути поки що офіційно жорсткою. Я думаю, що реагування має відбуватися по лінії українскього парламенту через відповідну заяву-звернення, тобто бути симетричною. Я сподіваюсь, що в цій заяві буде покладено край такому стилю обміну інформацією між державами та буде наявним заклик до ведення міжпарламентського співробітницва та переходу у той формат, який для такого співробітництва передбачений – через відповідні групи та комісії.

Денонсація Договору з боку Росії вдарить по самій же Росії з точки зору міжнародного авторитету (який, можливо, сьогодні в діях на пострадянському просторі не так цінується Росією), крім того це призведе до ланцюгової реакції. Наприклад, три основні угоди щодо Чорноморського флоту приймались практично в пакеті з базовим Договором, і це було компромісне рішення обох сторін. Тому я думаю, що це вдарить в першу чергу по Росії. Але якщо цей сценарій в Росії буде визнано доцільним з точки зору недопущення України до НАТО, тоді, звичайно, я не виключаю, що він є можливим. Хоча, на мій погляд, сьогодні це було б абсолютно безглуздо з боку Росії.

Загрози ж територіальній цілісності не визначаються наявністю чи відсутністю документів чи договорів, вони носять абсолютно реальний характер. Сьогодні прямої військової загрози для України немає, але це не значить, що вона не з’явиться в наступні роки. Сьогодні ми утримуємо Збройні сили та всі наші можливості реагування на зовнішні загрози на випадок теоретичного виникнення такої загрози. Якщо говорити не про загрози, а вплив на погіршення двосторонніх відносин, підрив партнерських зв’яків, то звичайно денонсація великого Договору чинитиме такий вплив. Якщо комусь в голову прийде денонсувати це Договір, тоді в наступні роки ми будемо займатися тільки тим, що розглядатимемо пакет документів, а не займатися розвитком взаємовигідного економічного співробітництва, співробітництва в енергетичній сфері, у сфері космосу, високих технологій. Я сподіваюсь, що погляди керівництва Росії, її виконавчої влади будуть в цьому плані більш прагматичними та реалістичними, та що подібні заяви зараз використовуються лише для інформаційних атак. Крім того, це є і елементом зондування позицій політичних сил, настроїв у експертному середовищі та в медіа. Якщо тут в Україні є громадяни України, які виходять з інтересів іншої країни, то це стає одразу видно, і виборцям треба буде робити висновки стосовно таких політиків та політичних партій.


Олександр Сушко, директор Інституту євроатлантичного співробітництва
Я хочу звернути увагу на заяву Лужкова. Це дуже гарне висловлювання, яке дає нам чітко зрозуміти, що було б наївно вірити в те, що визнання Росією за Україною права на самостійну внутрішню та зовнішню політику лежить лише у площині вступу чи невступу в НАТО. Це гарний аргумент, щоб зрозуміти, що навіть якщо Україна поступиться Росії та відмовиться від курсу на членство в НАТО, стратегічне завдання Росії повернути собі контроль над пострадянським простором ніскільки не зміниться. НАТО в цьому аспекті є болісним питанням, але лише одним з низки питань. В самій резолюції Держдуми питання НАТО є всього-навсього одним з багатьох. Як ми бачимо, там в цілому ставиться під сумнів право України проводити самостійну внутрішню та зовнішню політику. Наша зовнішня політика вважається антиросійською, "шкідливою" і розцінюється як підстава для можливого перегляду великого Договору. Тому дуже важливо донести до всіх в Україні, хто сумнівається, хто вважає, що здачею питання НАТО можна якимось чином розв’язати концептуальний конфлікт з Росією, що розміну національними інтересами тут бути не може. Якщо ми підем на поступку в одному питанні, залишаться інші.

Зараз реальним є тиск на Україну з використанням питання великого Договору. Власне, щоб вийти з Договору, Росії треба не пізніше як за півроку до завершення терміну його дії, тобто не пізніше за листопад цього року офіційно оголосити, що Росія не збирається продовжувати цей Договір. Іншої процедури не існує. Якщо це не буде зроблено до початку грудня, то Договір вважатиметься продовженим на наступні 10 років. Тобто, можливість його денонсації є, але це питання виключно російської сторони. Процедура одностороннього виходу з Договору існує, а за нею можуть слідувати вже різні наслідки, в тому числі і переговорний процес. Я не впевнений, що Росія піде настільки далеко в цьому питання, але такий варіант не виключється.

Для України важлива одна стаття в цьому Договорі. Він в основному наповнений пустопорожньою риторикою, але у статті 2 зафіксовано, що сторони визнають територіальну цілісність одна одної в існуючих кордонах, які були успадковані від Радянського Союзу. Тому стоїть принципове питання – якщо такого визнання не буде, то може бути порушене питання про статус будь-який регіону України в залежності від сьогоднішніх чи майбутніх бажань керівництва Росії.