Яка Конституція потрібна Україні? Здається, що пошуку відповіді на це питання присвячена вся історія незалежної України. Згадаймо, з якими складнощами проходив конституційний процес на початку 1990-х, і те, як перші роки свого існування молода Україна обходилася ледь-ледь модифікованою конституцією УРСР. Однак і прийняття Основного Закону у 1996 році, принесло, як виявилося, лише тимчасове вирішення проблеми, і вже за кілька років в політичному середовищі почали розглядатися можливі варіанти внесення змін до нього. Видавалося, що крапка в цьому процесі була поставлена у 2004 році, коли в результаті компромісу між різними політичними силами були прийняті чинні зараз зміни до Конституції – але і це сподівання було марним. Нова редакція Конституції принесла нові суперечності, і зараз, як ми знаємо, ледве не кожна політична партія має своє бачення конституційної реформи.

Поки ще невідомо, яким же шляхом насправді піде ця реформа, "Реальна політика" звернулася до провідних українських політологів, щоб дізнатися, яка, на їхній погляд, Конституція потрібна Україні, яким є ідеальний варіант Основного Закону для нашої держави.


Вадим Карасьов, директор Інституту глобальних стратегій
"Ідеальний варіант – це Конституція і конституціоналізм як ідеологія, ментальність, психологія влади, еліт, людей та всіх інститутів, які забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод людини. Бувають країни, де немає конституції, але є конституціоналізм як свого роду громадянська релігія, як вміння грати за правилами, як конвенційність політичних і соціальних дій. Приклад – Великобританія. Там є конституціоналізм, але немає Конституції. Буває і навпаки: країна може мати багато конституцій, ліпити і склеювати їх щороку. Але якщо немає конституціоналізму – такі конституції працюють недовго. Якщо немає вміння грати в конвенціональну політичну гру – ніяка конституція не забезпечить суспільного блага. Тому для України важливо не просто мати Конституцію, а мати Конституцію і конституціоналізм як ментальну платформу для такої Конституції, що ефективно діє.

Що стосується самої Конституції, то, перш за все, це має бути Конституція не еліт, Конституція не тільки і не стільки компромісів політичних сил, партій, інших політичних гравців – це має бути Конституція нації, в якій би виражалося конституювання нації, держави, суспільства. А суспільство – це сукупність прав і свобод людини. Держава – це розумна, правильна, оптимальна, легітимна і эффективна політична система. Конституція має бути не для правлячого класу – а для людей, не для політики і політиків – а для нації. Тобто, це повинна бути Конституція, яка затверджує національний розвиток. А це можливо лише тоді, коли вона забезпечує права і свободи людини, тобто ліберальну частину, а з іншого боку – реалізує республіканську частину, а саме оптимальний поділ влади в країні, визначення системи стримувань і противаг між різними формами, гілками та інститутами влади, розумний устрій виконавчої влади, парламенту, законодавчої владі в цілому. Ну і звичайно ж, це має бути Конституція, яка б гарантувала доступність справедливого правосуддя.

І проблема не в тому, як називатиметься ця Конституція – парламентської, чи президентської республіки, чи ж змішаної, буде вона затверджувати дуалізм чи монізм виконавчої влади. Головне – щоб ці ліберальні і республіканські частини Конституції забезпечували національний прогрес і динамічний політичний і соціальний розвиток держави. Ось це - той конституційний ідеал, до якого український конституційний рух повинен прагнути, ідеал, в якому б і конституціоналізм, і Конституція перетнулися б, створивши той фундамент, на якому тільки і може розвиватися демократична європейська нація і країна, спрямована в майбутнє".


Володимир Фесенко, голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента"
"Україні потрібна така Конституція, яка б не породжувала політичних конфліктів, не провокувала їх, зокрема в питання боротьби за контроль над органами виконавчої влади. Така Конституція, яка б була позбавлена протиріч між своїми ж нормами. На жаль, в її нинішній редакції такі проблеми існують. Нарешті, потрібна така Конституція, яку б поважали і яку б виконували. Потрібен такий конституційний процес, який би використовувався для оптимізації системи державного управління, а не в якості знаряддя політичної боротьби. Загалом, змішана модель політичного устрою, на мій погляд, є оптимальною для України. У всякому разі, вона може стати основою для політичного і суспільного компромісу. Інша річ, що сам розподіл повноважень треба зробити більш чітким та збалансованим. На мій погляд, у даному випадку можна використати досвід деяких європейських країн – Польщі, Литви – де президент виконує зовнішньополітичні функції, керує сферою безпеки, а функції соціально-економічної політики, контролю над виконавчою владою здійснює уряд".


Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій
"Ще донедавна мені здавалося, що лише сильна президентська влада здатна працювати на користь України в силу того розбрату, який присутній в парламенті та не дає йому рухатися. Однак останні події буквально за останні півроку показали, що посада Президента є занадто бажаною для основних політичних сил та їх очільників, та що заради утримання трону Президента ці політичні сили можуть піти на кроки, які, з моєї точки зору, є неприйнятними для розвитку України. В цьому контексті я думаю, що найкращий на сьогоднішній день баланс – це парламентська республіка. Але мова йде про двопалатний парламент, де б верхня палата мала право вето щодо тих рішень, які приймає нижня палата. Депутати мають бути представниками регіонів, обраними за мажоритарною системою. Це б одразу виключило можливу в майбутньому епопею федералізації, окрім того, ці депутати б відстоювали інтереси своїх округів; обрані за мажоритарною системою, вони були б реальними лідерами регіонів. Таким чином ми б уникли і "киянизації" парламенту, яка спостерігається зараз, коли люди, які обираються до парламенту з регіонів, переїжджають до Києва, отримують квартири і остаточно оселяються тут. Якщо така тенденція буде продовжуватися, то парламент буде представлений лише киянами, а це, з моєї точки зору, невірно.

В такому разі, якщо б у парламенті було б представлено дві-три серйозні політичні сили, то лідер однієї міг би стати прем’єр-міністром, лідер другої – спікером, а очільник третьої міг би стати головою верхньої палати. Такі правила гри змусили б політичні сили домовлятися між собою та відмовитися від тієї боротьби на знищення своїх політичних опонентів, яка спостерігається зараз. Тепер же, в ході цієї боротьби, політики здатні йти на все, навіть на те, що погіршує ситуацію в країні та становище простих громадян.

При цьому має бути і посада глави держави, але ця особа повинна бути наділена лише функціями представницького характеру, та уособлювати зовнішньополітичний вектор України. З моєї точки зору, глава держави при цьому повинен обиратися всенародно, а не в парламенті, однак уряд і взагалі виконавча гілка влади мають призначатися в парламенті. Інакше продовження тієї ситуації, що наявна зараз, рано чи пізно призведе до авторитаризму і диктатури однієї людини".


Кость Бондаренко, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна
"Потрібною для України була б та Конституція, яка б не диктувала умови функціонування держави, а описувала б їх, виходячи з тієї ситуації, яка в цій державі склалася. Тому, думаю, що найкраще було б повернутися назад до Конституції зразка 1996 року, оскільки вона найбільше відповідала тим реаліям, які спостерігаються в Україні. Думаю, що якби у наших парламентарів вистачило здорового ґлузду скасувати результати голосування від 8 грудня 2004 року, Україна від цього тільки виграла б".


Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень "Софія"
"Питання, яка Конституція потрібна Україні, вже давно риторичне. Якщо говорити про суть Конституції, то її чинні базові положення достатні і оптимальні для нашої країни. В даному випадку я говорю про ті положення, який конституюють Українську республіку – I розділ. Україна ще не готова до досконаліших ліберальних форм політики соціальної справедливості, я не бачу ніяких підстав переглядати і основи конституційного ладу – адже безглуздо міняти республіканську конституцію на монархічну. Тому з точки зору базових конституційних положень чинна Конституція є оптимальною, тим паче, що в Україні фактично поки що зберігається той адміністративно-територіальний устрій, що закріплений цією Конституцією, і питання про зміну відповідних положень буде актуальне лише тоді, коли успішно пройде регіональна реформа.

В Конституції необхідно оптимізувати розділи, пов'язані з політичною системою. Мова йде про розділи "Президент", "Верховна Рада", "Кабінет Міністрів", "Місцеве самоврядування", "Судова влада". Тобто, не варто плутати проблему Конституції з проблемою її розділів про політичну систему. А ось вже в цій частині, мені здається, також потрібно говорити не про радикальні зміни політичної системи, а про формування більш збалансованої парламентсько-президентської моделі. За великим рахунком, для того, щоб завершити політичну реформу, яка була почата в Україні в 2004 році, необхідно розібратися з накладанням повноважень Президента і Верховної Ради відносно виконавчої влади, подолати той дуалізм, який має місце у виконавчій вертикалі ; упорядкувати діяльність парламентської коаліції і забезпечити зміни в Конституції новим виборчим законодавством, яке має бути більш демократичним відносно принципу партійності - за збереження партійного підходу до виборчої системи необхідно вирішити проблему відкритості списків або ж знайти іншу модель, яка поєднує партійність з особистою відповідальністю депутата. Необхідно нарешті вирішити питання реформи місцевого самоврядування, забезпечити органи самоврядування перш за все компетентною виконавчою владою. Відповідно, необхідна законодавча база: оновлений закон про місцеве самоврядування та оновлений закон про держадміністрації. Також необхідно змінити виборче законодавство і повернути самоврядування в мажоритарну систему виборів. Окреме питання – реформа судової влади. Ще одне – прокуратура.

Тобто, на мій погляд, зараз потрібно говорити не про нову Конституцію, а про завершення політичної реформи у формі конституційної реформи, що стосується лише розділів про політичну систему. Решта всіх питань носить дискусійний і перспективний характер. Для цього необхідна тривала компетентна дискусія, а також для цього необхідно здійснити ряд реформаційних дій, зокрема, почати нарешті адміністративно-територіальну реформу, яка дозволить в майбутньому ставити питання про корекцію адміністративно-територіального устрою в Конституції.

Я думаю, що питання про нову редакцію Конституції в цілому буде актуальне років через п'ять. Коли в Україні буде більш збалансована модель сучасної ринкової економіки, коли виникнуть нові інституційні механізми захисту прав і свобод, коли будуть умови для зміни адміністративно-територіальної системи і закріплення в Конституції нової регіоналістики, тоді ми дійсно говоритимемо про підготовку нової редакції Конституції. Зараз же необхідно завершити реформу політичної системи".