Боротьба за контроль над морськими та річковими портами в Україні набуває в останній час все більшого загострення. І це зрозуміло, оскільки саме порти є невід’ємною складовою розвитку не тільки транспортної галузі країни, але і виробничої інфраструктури промисловості, паливно-енергетичного комплексу та інших сфер господарства.

Активну участь у цій боротьбі бере і уряд. Ця участь прикривається намірами навести порядок у роботі морських та річкових портів. Однак насправді діяльність уряду в цьому питанні часто спрямована на задоволення політичних та бізнес-інтересів прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко та її оточення. На деяких ключових подіях у портовому бізнесі за участю Тимошенко та її бізнес-кіл необхідно звернути більшу увагу.

Найбільш резонансною подією цього року, пов’язаною із перепідпорядкуванням морських портів, стало призначення урядом керівника морського торговельного порту (МТП) «Південний».

Зміна керівництва відбувалася у кращих «рейдерських» традиціях: два легітимних керівника, судові рішення на користь уряду, силове видворення попереднього керівника. Замість Володимира Васильєва, Міністерство транспорту і зв’язку призначило свого керівника – Юрія Юрієвича Крука, сина народного депутата від БЮТ Юрія Крука.

Більше того, другий син Крука-старшого, В’ячеслав, очолює ТОВ «Укрдунайсервіс», яке, за інформацією ЗМІ, управляє найбільшим в Україні за тоннажністю флоту Державним Українським дунайським пароплавством.

Зацікавленість Тимошенко саме у «Південному» зумовлено її інтересом у приватизації Одеського припортового заводу. Зокрема, на прес-конференції 8 травня В.Васильєв зазначив, що дії уряду і нового керівника Крука, можливо, спрямовані на приватизацію першого, другого, третього і четвертого причалів МТП «Південний». До 2001 р. ці причали входили в структуру Одеського припортового заводу, але у 2001 році рішенням Кабінету міністрів вони були передані у ведення порту. Якщо ОПЗ, не дивлячись на заборону Президента, буде приватизований, то з метою збільшення привабливості заводу, можна припустити, що ці чотири причали будуть повернені ОПЗ.

Але на цьому інтерес бізнес-груп Тимошенко до «Південного» не вичерпується. Певні види на вугільно-рудний термінал №7 порту має Костянтин Жеваго, мажоритарний власник залізорудної компанії Ferrexpo і депутат від БЮТ. Основний бізнес Ferrexpo – залізорудний (причому 95% продукції експортується), а для морської торгівлі вигідно возити сировину суднами великої водотоннажності. Таким чином, Жеваго дуже зацікавлений в тому, щоб порт контролював близький до БЮТ начальник.

Жвавий інтерес у Тимошенко також викликає нафтовий термінал МТП «Південний», через який, по ідеї, повинно йти перекачування каспійської нафти трубопроводом Одеса-Броди в Європу. Поки що він працює в реверсному режимі, але останні вимоги Президента Віктора Ющенка можуть активізувати роботу із запуску трубопроводу в аверсному режимі. Враховуючи це, контроль над нафтовим терміналом дає його власникові серйозний важіль впливу на долю трубопроводу.

Крім того, через порт проходять будівельні, зернові і інші навалювальні вантажі. Таким чином, управляючи тільки портом «Південний» Юлія Тимошенко матиме вплив на більшість підприємств промисловості та сільського господарства.

Ще веселіше у питанні річкового пароплавства. Окрім того, що найбільше в Україні за тоннажем Дунайське пароплавство підконтрольне представнику БЮТ, друге за величиною – Акціонерна суднохідна компанія (АСК) «Укррічфлот» належить російському бізнесмену Костянтину Григоришину (близько 70%). Хоча прямих зв’язків між ним і Тимошенко публічно не існує, опосередковано, через певні бізнес-інтереси вони пов’язані. У деяких ЗМІ Григоришина називають «касиром» колишнього патрона Тимошенко Павла Лазаренко – розпорядником його фінансів. Не випадковим є і той факт, що більшість ініціатив БЮТ у парламенті підтримує Комуністична партія України, яку фінансує саме Костянтин Григоришин.

АСК «Укррічфлот» є найбільшою суднохідною компанією в Україні. Частка «Укррічфлоту» на ринку перевезень морським и річковим транспортом України складає близько 45%. До складу компанії входять більше 200 вантажних і пасажирських суден, п’ять судноремонтних баз, десять портів на Дніпрі, зокрема Дніпропетровський, Запорізький, Миколаївський, а також представництва у портах Румунії, Болгарії, Югославії і Словаччини.

Заслуговує також на увагу об’єкт на вотчині Тимошенко – Дніпропетровський річковий порт.

На початку червня 2008 року слідчі Дніпропетровської прокуратури порушили кримінальну справу за фактом укладання протиправної угоди керівництвом Дніпропетровського річкового порту із адміністрацією річкових портів України на використання причальних стінок. У наслідок цього було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно порту.

Протягом червня 2008 року начальнику Дніпропетровському річкового порту Ренкасу Миколі Остаповичу неодноразово телефонували з приймальні прокурора Дніпропетровської області Шуби В.В. та пропонували з’явитися на особисту бесіду з прокурором. Ренкас М.О. від бесіди відмовився та в свою чергу подав скаргу на протиправні дії слідчих прокуратури. 9 липня 2008 року на судовому засідання порушення кримінальної справи було визнано незаконним.

За повідомленням джерел з адміністрації Дніпропетровського річкового порту, наприкінці червня у Ренкаса М.О. відбулась зустріч з одним із заступників Шуби В.В., який повідомив, що питання можливо вирішити, якщо керівництво порту буде перераховувати 3 долари США на вказаний ним рахунок з кожної тони піску, що видобувається кранами Порту та транспортується судами АСК «Укрічфлоту». Як приклад, йому було повідомлено, що керівники комерційних структур, які займаються купівлею-продажем металобрухту, з тонни брухту платять 1 долар США та проблеми у них не виникають.

Законність і достовірність зазначеної інформації та дій нехай визначають правоохоронні органи, однак окремо слід виділити особу керівника Дніпропетровського річкового порту Ренкаса Миколу Остаповича.

За часів Радянської влади Ренкас був управляючим Дніпропетровського філіалу «Промбудбанку» УРСР. За повідомленням деяких українських та російських ЗМІ у 1990-му був засуджений до 9 рокам позбавлення волі за ст.168 ч.3 (розкрадання державної власності у змові з групою осіб, в особливо великих розмірах. Вищої міри покарання - розстрілу - дивом уникнув (допомогли зв'язки – заступництво директорату великих промислових підприємств області). Кримінальне прізвисько – «Кока». Подейкують, що М.Ренкас сидів у тій самій «зоні», де свого часу відбували покарання покійний Олександр Мильченко (лідер злочинного світу Дніпропетровську і співучасник П.Лазаренко «Матрос») і Петро Кириченко (екс-радник і довірена особа П.Лазаренко). Крім того, Ренкас підтримував особисті, а також бізнес-контакти з Борисом Мордуховичем Фельдманом (голова правління АКБ «Слов’янський»). Саме банк «Слов’янський» обслуговував Єдині енергетичні системи України за керівництва компанією Юлією Тимошенко.

Протягом декількох років, Ренкас очолював структури підконтрольні сім’ї Лазаренко (братам Павлу та Івану). Зокрема у 2004 році Ренкас був головою правління ВАТ СК «Оранта-Дніпро», з 2004 по 2007 рік – керівник банку «Земельний капітал». До речі, чи невипадково саме із призначенням Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра 19 грудня 2007 року, Микола Ренкас був призначений начальником Дніпропетровського річкового порту.

Також за інформацією електронних ЗМІ саме Ренкас свого часу ввів Костянтина Григоришина в енергетичний бізнес України і познайомив його з Петром Кириченко і Павлом Лазаренко. Саме із цими прізвищами Ренкас, Лазаренко, Кириченко і Григоришин пов’язана так звана справа «трьох мільярдів доларів», афера – з ядерним паливом для українських АЕС у 1996-97 роках. Але це трохи інша історія, яка, однак, яскраво демонструє, з яким оточенням працює Юлія Тимошенко.

Таким чином, спільні бізнес-інтереси Тимошенко і Григоришина очевидні. На сьогодні це, як і раніше, енергетика та діяльність портів.

Маючи потужний владний ресурс Юлія Тимошенко тільки розпочала боротьбу за транспортні потужності і портове господарство. Зокрема на початку червня уряд на своєму засіданні схвалив «Стратегію розвитку морських портів України на період до 2015 року». Як зазначив міністр транспорту Й.Вінський, стратегія передбачає зміну системи управління портами, зокрема створюються умови доступу приватного бізнесу до наших портів. Чий це буде бізнес – не важко здогадатися. Певну перемогу, зокрема за контроль над МТП «Південний», Тимошенко вже здобула. За допомогою Живаго та Григоришина швидше за все буде отриманий контроль за іншими об’єктам морського та річкового транспорту та портової інфраструктури.