«Хто не знає минулого, не вартий майбутнього». Все частіше в Україні повертаються до усвідомлення цього крилатого виразу. Країна, громадянам якої протягом сімдесяти років примусово стирали усвідомлення себе як українців, поволі стає на рейки національного прогресу. І не ми винайшли цей шлях – історія була і залишається надзвичайно потужним чинником державної політики.

Росія це добре розуміє й продовжує грати в гру двох стандартів – з одного боку реабілітує радянських катів, а з іншого вказує Україні на «помилкове тлумачення історії», коли спливає тема Голодомору. Політика подвійних стандартів – давнє політичне кредо Росії, яка за звичкою скоріше вдає «супердержаву» і між тим сором’язливо розшаркується перед Європою. Адже хоч би що там не говорили, а стати частиною європейської спільноти прагнуть саме росіяни, і в першу чергу, можновладці та бізнесмени. Проте їм цілком зрозуміло, що, не дивлячись навіть на гроші та «Газпром», «своїми» в Європі їх все одно не вважатимуть в першу чергу за відверто дикунську поведінку. В Росії, схоже, ніяк не можуть завважити, що спроби відбілення залитої кров’ю минувщини не тільки не виправить стан речей, а скоріше нагадає європейцям про жахи «радянських методів».

Але в Москві називають викривленням історії відновлення правди про Геноцид 1932-1933 років і в той же час підносить геній ката Сталіна. Та найцікавіше те, що державна брехня Російської Федерації ефективно грає лише проти її власних, російських громадян, котрі виховуються на псевдоісторії і з великою ймовірністю ризикують залишитися історично неосвіченими.

Світ навряд чи дослухається голосу країни, що сімдесят років займалася катуваннями, а тепер назвавши це «єднанням народів» намагається зробити ледь не національною героїкою. Коли Віктор Ющенко свого часу заявив, що про Геноцид українського народу має стати відомим і незаперечним фактом світової історії, знайшлася велика кількість скептиків. Проте сьогодні ця політика вже почала приносити свої плоди.

3 липня Парламентська Асамблея Організації з безпеки та співробітництва в Європі на пленарному засіданні 17 сесії прийняла резолюцію, в котрій «рішуче пропонує всім парламентарям вжити заходів для визнання Голодомору в Україні». І нехай європейські високопосадовці поки бояться привселюдно вживати слово «геноцид». Але ж візьмемо до уваги, що позиції Кремля є традиційно сильними в ОБСЄ і українська перемога вже встигла наробити істерики серед російських високопосадовців. Проте вона і є тим самим підтвердженням правильності обраного шляху. Принципова й настійлива позиція України з приводу визнання історичної справедливості дає все менше шансів для пересмикування історії та подібних махінацій.

Україна має намір запропонувати Генеральній асамблеї Організації Об'єднаних Націй розглянути питання про вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-33 років вже на наступній сесії, оскільки в порядку денному було вже більше 170 пунктів. Окрім того, як повідомляють ЗМІ, низка делегацій членів генерального комітету сесії заявили про своє бажання більш докладно ознайомитися з проблематикою Голодомору.

Схоже, українська зовнішня політика вперше за кілька років має реальні шанси на успіх. Пригадаймо вступ до Світової організації торгівлі. Пригадаймо про перспективи нової посиленої угоди з Європейським Союзом (в європейських колах почали поки що пошепки вимовляти слово «асоціація»). Згадаймо, як ще рік тому більша частина українських політиків відкрито намагалася глузувати з Глави держави через його заяви про СОТ, міжнародне визнання Голодомору, асоціацію з ЄС. Тепер же хтось наввипередки намагається привласнити чужі здобутки, хтось – применшити їх значення.

Все це яскраво доводить слова класика «боритеся – поборите». Тому й біситься Москва, нацьковуючи на українського Президента своїх профі від чорного піару. Біситься,бо знає – часу у неї залишилось надто небагато.