До сьогодні чимало наших громадян переконані у тому, що падіння рівня життя в Україні пов’язане із виходом зі складу Радянського Союзу. Подібні ілюзії сприяють маніпулюванню їх свідомістю низкою недобросовісних як місцевих так і російських політиків.

Вони настирливо нав’язують думку, що у разі реінтеграції із Російською Федерацією у будь-якій новій формі (Євразес, ЄЕП тощо), рівень добробуту в Україні знову значно зросте.

У цій статті ми спробуємо проаналізувати реальний стан справ із доходами та вартістю життя у двох найбільших пострадянських республіках – Росії та Україні та з’ясувати: чи може їх реінтеграція стати панацею від низького рівня життя в нашій країні?

Попри значно вищий порівняно із Україною рівень середньої зарплатні, в Російській Федерації спостерігається її різко нерівномірний розподіл по регіонах. Якщо у нафтогазоносних районах Західного Сибіру (Ямал) вона сягає 48,5 тисяч рублів (9,7 тисяч гривень), а на Чукотці – 30,8 (6,16 тис. грн.), то в європейській частині Росії – в сусідніх із Україною областях – лише 9-10 тисяч рублів (1800-2000 грн.).

Порівняння сусідніх із російськими українських областей за рівнем середньої заробітної платні виявляє незначні відмінності: у Ростовській області (10,4 тисяч рублів або 2,1 тисяч грн.) вона лише на 200 гривень перевищує відповідний показник сусідньої Донецької (1,9 тис.), у Воронезькій (10,55 тис. рублів або 2,1 тис. грн.) та Курській (9,92 тис. рублів або 2 тис. грн.) лише на 500 гривень – сусідніх Луганської (1,6 тис.) та Харківської (1,5 тис.).

Але й таке незначне переважання номінальних середніх зарплат в сусідніх російських регіонах “по-курсу” не свідчить про вищий рівень життя там. Справа в тому, що ціни в Російській Федерації також вищі аніж в Україні.

Хто бував в російській столиці, той добре знає, що ціни “по-курсу” там удвічі вищі аніж в українській. Наприклад проїзд у міському транспорті Москви коштує 12-15 рублів (2,4-3 грн.), тоді як у Києві – 0,5-2 грн. Навіть житло виявляється у Києві не таке вже й дороге (порівняно з Москвою звичайно) – 3 тис. доларів/м2 (при 5,5 тисячах в російській столиці).

Доречі, середня заробітна платня в Москві (27 тис. рублів або 5,4 тис. грн.), теж, лише вдвічі перевищує відповідний показник у Києві (2,7 тис. грн.).

Виходить, що реальний їх рівень однаковий! Звичайно у Воронезькій, Курській чи Ростовській областях – ціни значно нижчі аніж у Москві, але так само нижчі аніж у Києві вони у регіонах України.

Між іншим, цей факт підтверджується й на офіційному рівні. Прожитковий мінімум у Російській Федерації на початку поточного року склав 4,33 тис. рублів (860 грн.), а в Україні – 633 (хоч цей показник і не відповідає реальності, але це спільна проблема пострадянських держав).

Ще гірший стан справ в Російській Федерації із рівнем соціальної захищеності найбільш вразливих верств населення. Попри активний розпродаж національних багатств (насамперед нафти та газу), він залишається значно нижчим від України.

Так, мінімальна зарплатня в РФ на початку 2008 року складала лише 2300 рублів (460 гривень) замість 515 в Україні, а мінімальна пенсія – 1260 рублів (252 грн.) замість 470 грн. Аби зрозуміти реальну вартість цих показників – варто пам’ятати, що офіційний прожитковий мінімум в РФ складає для працездатних – 4,33 тис. рублів (866 грн.), а для пенсіонерів – 3,19 (638 грн.).

Тоді починаєш розуміти, що в країні, котра отримує багатомільярдні доходи від торгівлі нафтою та газом, захист найбільш вразливих верств населення знаходиться на значно гіршому аніж в Україні рівні. А вищий середній рівень, він, як відомо, як середня по шпиталю температура хворих!

Що з того, що на Півночі, в складних кліматичних умовах він перевищує 2 тисячі доларів США? Такою ж ситуація була і в часи існування Радянського Союзу. Всі бажаючі там працювати українці – можуть робити це й зараз. На відміну від Москви, там самі росіяни працювати не дуже й хочуть, а відтак іноземних робітників не переслідують.

Але становище з доходами та рівнем життя населення в європейській (прилеглій до України) частині РФ – було й залишається нічим не кращим аніж у нас. А для найменш захищених категорій громадян – навіть гіршим.

Можливо українська “постійна політична нестабільність” все таки має певні переваги над встановленою авторитарним тиском російської влади “багдадською стабільністю”? Річ у тім, що хоч в Україні і немає таких можливостей утримувати соціальний стандарт, які є у Росії, проте є той стимул робити це, якого немає у авторитарній Росії – принцип змагальності за владу політичних сил.

І наостанок. Метою цієї статі зовсім не було бажання заперечити все ще надто низький рівень життя широких верств населення в Україні. Ставити це під сумнів є блюзнірством. Проте, той факт, що значно бідніша енергетичними ресурсами Україна забезпечує вищий рівень соціального стандарту аніж путінська Росія – незаперечний.

З огляду на це, твердження про можливість підвищення рівня життя українців у разі реалізації будь-якого реінтеграційного проекту з Росією – не більше ніж солодкий міф.