- Пане Олександре, як ми бачимо, конфлікт у Південній Осетії довів, що Росія може становити загрозу територіальній цілісності своїх сусідів. Враховуючи це, наскільки актуальною для України зараз є загроза військового зіткнення з Росією?

- Сьогодні ми дуже багато говоримо про бойове зіткнення, тоді як основним змістом того, що відбувається, є зміна правил гри в нашому регіоні, яка відбувається без нашої участі. Це є найбільшою проблемою. Я не став би переоцінювати можливості збройного зіткнення найближчим часом, хоча зрозуміло, що якщо ті правила гри, що зараз змінюються, закріпляться, тоді питання зіткнення стане лише питанням часу.

Відповідно, в даному випадку найбільш важливим є не допустити, щоб ті засоби та інструменти, що скеровані на зміну міжнародного порядку в даному регіоні, закріпилися і були прийняті усіма сторонами як такі, яким нема чого протиставити, як правомірні. А питання про збройне зіткнення є другорядним, воно – похідне від основних правил гри на міжнародній арені.

Взагалі, імовірність якихось локальних зіткнень існує завжди. Ми пам’ятаємо, наприклад, Тузлу. Інша справа – це повномасштабна військова інтервенція іноземної держави. Повномасштабна інтервенція, безумовно, є дуже суттєвим фактом, тоді як якісь провокації, зіткнення могли бути раніше та можуть бути і в майбутньому.

- Як, на вашу думку, слід діяти українській владі аби не допустити подібних змін правил гри та збільшення загрози для України?

- В своїй нещодавній статті я виклав два можливі способи уникнення такої ситуації. Я бачу два способи, хоча деякі експерти називають ще і третій. Перший спосіб – це якомога швидший вступ до НАТО та отримання гарантій колективної безпеки, за яких жодна країна навряд чи ризикне вступати в збройний конфлікт з Україною. Другий спосіб – це політична капітуляція перед Росією і прийняття тих вимог, які ставить Росія, з тим, щоб Україна фактично стала сателітною державою Росії. Третій варіант, який дехто називає, це відновлення ядерного потенціалу, але я особисто не особливо вірю в дієвість та можливість такого кроку, оскільки він означатиме конфлікт не лише з Росією, а і з іншими впливовими світовими гравцями. Я не думаю, що Україна сьогодні може собі дозволити такий конфлікт.

- Литва, якій військовий конфлікт з Росією, здається, загрожує менше, ніж Україні, зараз починає переглядати розмір своїх збройних сил та розглядає можливості їх модернізації. У такому контексті, чи потрібно, і як саме, модернізувати свої ЗС Україні?

- Це дуже широке питання. Яким чином модернізувати Збройні Сили України – на це питання можливо відповісти у великій книзі. Немає єдиної відповіді на ті загрози, які зараз стоять перед нашою країною. Не можна сказати, що це питання можна вирішити, модернізувавши, скажімо, систему ППО, чи оновивши парк літаків, чи перейшовши на професійну армію. Це все – лише часткові відповіді.

Досвід Грузії свідчить про те, що як би країна не займалася модернізацією своїх збройних сил – а Грузія за 5 років у 30 разів збільшила свій військовий бюджет, витрати на одного військового також були збільшені у понад 30 разів та були вдвічі більші, ніж в Україні – навіть це не вбереже її від невдачі при військовому зіткненні з Росією. Росія була все одно в кілька десятків разів більшою військовою потугою, ніж Грузія. Тому навіть найкращий сценарій розвитку Збройних Сил України не є гарантією безпеки. Він є лише одним з її важливих компонентів, але сам по собі нічого не гарантує.

- Говорячи про вступ України до структур колективної безпеки – чи можна стовідсотково розраховувати на те, що у випадку конфлікту з Росією вони будуть дієвими? Адже ми зараз спостерігаємо бездіяльність Ради безпеки ООН – чи не може таке саме трапитися і з НАТО?

- Ні. Бездіяльність Ради безпеки ООН пов’язана з тим, що в цій організації Росія – одна зі сторін конфлікту – має право вето, і все. Будь-яка організація, де одна зі сторін конфлікту має право вето, ніколи не буде дієвою у прийнятті рішень.

Що стосується Альянсу, то ми ставимо питання неправильно, кажучи, чи відреагує НАТО, якщо Росія чи хтось інший нападе на одного з членів НАТО. Я би сформулював це зовсім інакше: ні Росія, ні будь-яка інша країна ніколи не нападе на одного з членів НАТО. Для того, щоб напасти на будь-яку країну – члена НАТО, треба бути абсолютно божевільним. Росіяни є авантюристами, але вони не є божевільними, і тому питання, чи захистить НАТО, не є актуальним. Важливо, що сам факт членства в НАТО, на мою думку, є достатнім запобіжником проти військової інтервенції.