.:РЕАЛЬНА ПОЛІТИКА:.. «Одеса-Броди»: аверс не можна реверс. Частина 2

Конфлікт навколо переведення нафтопроводу «Одеса-Броди» у аверсне використання став ще однієї сферою владного протистояння між урядом Тимошенко та Секретаріатом Президента. Нещодавно він перейшов у «гарячу фазу» та був використаний в якості підстави для звинувачень очільниці Кабміну у державній зраді.

Аргументи уряду

Першим доказом з боку уряду є те, що доручення Тимошенко не забороняло аверсне використання нафтопроводу «Одеса-Броди». Та й сама прем’єр ніколи відкрито не виступала проти ідеї аверсу. В дорученні очільниця Кабміну лише не санкціонувала підписання проекту угоди між державною компанією «Укртранснафта» та офшорною Milbert Ventures.

Підозри людей з вулиці Грушевського не такі вже безпідставні. ЗМІ повідомляють з посиланням на джерела і в уряді, і в групі «Приват», що запропонована угода надає компанії-замовнику повний контроль над трубопроводом з можливістю пролонгації та використання як у аверсному, так і у реверсному варіанті, але без отримання гарантій заповнення нафтою. «Вони вважають, що запропонований проект не відповідає нормам прозорості, не відповідає державним інтересам, і якщо він буде підписаний, то зможе послужити своєрідною лазівкою для того, щоб державні нафтотранспортні потужності (по цьому трубопроводу і по Дружбі) виявилися під приватним контролем незрозумілої офшорної компанії. Тут логіка уряду є абсолютно залізною», – сказав директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар в інтерв’ю УНІАН.

Причому недовіра до представників Секретаріату Президента виникла не просто так. Згідно Указу Президента України № 474 від 22 травня 2008 року була утворено Міжвідомчу робочу групу з опрацювання питань забезпечення роботи нафтопроводу «Одеса - Броди» за проектним напрямом. Прикметно, що до складу робочої групи, окрім представників Секретаріату Президента, Кабміну, НАК «Нафтогазу», ВАТ «Укртранснафти», ВАТ «НПК Галичина» та ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття», увійшов представник «Привату» Ігор Палиця з формулюванням «народний депутат України». Мабуть, чиновники президентської канцелярії «забули» про його статус екс-голови правління ВАТ «Укрнафта» (2003-2007 роки) чи врешті секретаря Комітету з економічної політики Верховної Ради.

Виходить, президентська сторона заздалегідь готувала ґрунт для підписання угод зі структурами «Привату». Загалом історія має багато фактів, що підтверджують наявність зв’язків між певними представниками оточення Віктора Ющенка та однією з найвпливовіших бізнес-еліт України. І ця інформація є публічною.Нагадаємо, Ігор Палиця посідав 68 місце у списку НУНС на позачергових парламентських виборах 2007 року, за яким і став народним депутатом. В 1993-1999 роках він працював в українсько-латвійському СП «Мавекс-Л», що володіє мережею АЗС, а у 1999-2003 роках – у ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття». Обидві компанії контролюються структурами «Привату». А Ігор Коломойський є головою наглядової ради «Нафтохіміка» та членом наглядової ради «Укрнафти».

Іншими «зв’язковими» експерти називають опального бізнесмена Олександра Третьякова та одного з менеджерів «Привату» Володимира Каретка. Навіть керівник згаданої робочої групи, заступник голови Секретаріату Президента Олександр Шлапак в 1993-1998 роках безпосередньо працював у «ПриватБанку», пройшовши шлях від директора Львівської філії до заступника голови ради цієї кредитної установи. Природно, подібна посада означає міцні зв’язки з власниками бізнес-імперії Коломойським та Боголюбовим, які за важливістю не могли бути втрачені у подальшій кар’єрі Шлапака.

Варто додати, що обидва західноукраїнські НПЗ, на яких збираються переробляти нафту з Азербайджану, також перебувають під контролем структур групи «Приват». Питання «Кому служить менеджмент?» знімається саме собою. Голови правління «Галичини» Олександр Лазорко та «Нафтохіміка» Олександр Шиляєв теж увійшли до президентської робочої групи. Виходить, що лояльні «Привату» представники складають ледь не більшість Міжвідомчої робочої групи з опрацювання питань забезпечення роботи нафтопроводу «Одеса - Броди» за проектним напрямом. Тобто питання заключення контрактів на постачання нафти апріорі було вирішене на користь цієї бізнес-структури.

Природно, це не могло не зачепити інтереси Юлії Тимошенко, яка звикла вважати енергетику своєю вотчиною. Спочатку вона назвала такий варіант переведення нафтопроводу у аверс «корупційною схемою на зразок «РосУкрЕнерго». Пізніше, після різкої заяви Президента та критичних коментарів чиновників його канцелярії, прем’єр зазначила, що підтримує ініціативи щодо проектного використання «Одеса-Броди», однак виступає проти залучення до цього проекту офшорних компаній.

Схоже, президентська сторона вирішила піти на поступки, враховуючи невдоволення прем’єра Тимошенко участю у аверсі структур «Привату». Рішення РНБО та Указ № 716 чітко постановили: «Міжвідомчій робочій групі з опрацювання питань забезпечення роботи нафтопроводу «Одеса - Броди» за проектним напрямом доопрацювати разом із відкритим акціонерним товариством «Укртранснафта» пропозиції щодо умов надання комплексу послуг із транспортування нафти нафтопроводом «Одеса - Броди» за результатами обговорення цього питання на засіданні Ради національної безпеки і оборони України».

Через тиждень робоча група дала результат. Як повідомив Уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський, вона «додатково опрацювала питання залучення до проекту української компанії ВАТ «Укрнафта» - замість іноземної компанії, яку раніше планували залучити в якості фінансового гаранта». Основними замовника названі західноукраїнські НПЗ. Президентська сторона очікує, що це рішення зніме всі перешкоди та, на їх думку, необґрунтовані звинувачення з боку Кабміну. «У питанні «Одеса-Броди» для прем'єра Тимошенко наступив момент істини», – відправив м’яч на поле уряду Богдан Соколовський. Банкова очікує, що Кабмін тепер має всі підстави для того, щоб доручити Мінпаливенерго ухвалити рішення про переведення «Одеса-Броди» в режим роботи за проектним напрямом, а також негайно почати переговори з російською стороною щодо зміни маршруту транспортування нафти до Чорного моря – через ті ж Придніпровські нафтопроводи.

Проте, фактично у схемі переведення «Одеса-Броди» у аверс майже нічого не змінилося. Робоча група, образно кажучи, поміняла «шило на мило». «Укрнафта» формально є компанією з часткою держави 51%, тому вважається державною. Але структури «Привату», маючи на руках 42% акцій підприємства, фактично управляють компанією, поставивши лояльний їм менеджмент та задобрюючи представників уряду щорічною виплатою щедрих дивідендів. Ігор Коломойський є членом наглядової ради компанії. Тому «Укрнафта» на заміні Milbert Ventures означає лише те, що пан Коломойський залишається у грі, проте йому найімовірніше доведеться поділитися прибутками. А «момент істини» для Тимошенко означає лише те, що допоки вона залишатиметься прем’єром, доля нафтопроводу «Одеса-Броди» та прибутків від його експлуатації у будь-якому напрямі буде залишатися у її руках.

Висновки

З одного боку, це виглядає просто як політична боротьба за розподіл сфер впливу у державі між Урядом та Секретаріатом Президента. Енергетика завжди була стратегічно важливою галуззю, панування над якою приносило чималі дивіденди, і не лише економічні. У 1990-х підприємства та компанії ПЕК були джерелом наповнення кишень олігархів та корумпованих політиків вищого ешелону. Після 2004 року НАК «Нафтогаз» та інші галузеві активи використовуються для тіньової приватизації, а також поповнення державного бюджету шляхом неймовірного податкового пресу, що ліг на енергетичну галузь. А надходження до казни – це виконання популістських обіцянок, і, як наслідок, отримання значних електоральних «бонусів».

Одначе, надзвичайно важливі політичні рішення завжди мають економічну підставу. Зрозуміло, що нафтопровід «Одеса-Броди» може вже зараз працювати в проектному напрямку, постачаючи якісну каспійську нафту. І, як не прикро, його переслідує «прокляття» всіх більш-менш успішних проектів в Україні: як тільки мова йде про перехід від загальних розмов до конкретного підписання контрактів, ті, від кого залежить доля справи, шукають можливостей заробити на цьому.

Адже не секрет, що Юлія Тимошенко прагне отримати економічний зиск від запуску «Одеси-Бродів» в західному напрямі – наприклад, якщо замість Milbert Ventures або «Укрнафти» постане якась інша, дружня прем’єрові, структура. Колишня гендиректор «ЄЕСУ» як ніхто розуміє «специфіку ринку» енергоносіїв, що дозволяє отримувати надприбутки без значних податкових відрахувань та з мінімальною прозорістю. Так само можна пояснити логіку представників Секретаріату Президента: в обмін на прибуткові контракти, група «Приват» може організувати хороший «відкат» для забезпечення спокійної пенсії кількох обраних чиновників, або ж виступити генеральним спонсором проекту «Ющенко-2» у президентській виборчій кампанії 2010 року.

Як то кажуть, варіантів багато. Що дійсно вражає – так це здатність представників української влади перетворювати стратегічно важливі для національної безпеки (в т.ч. енергетичної) об’єкти на власні бізнес-проекти. Тому конфлікт навколо «Одеса-Броди» насправді полягає не у форматі роботи нафтопроводу, а в тому, хто отримає дивіденди від налагодженого коридору постачання каспійської нафти. Шкода тільки, що реалізація цього економічно привабливого коридору може бути суттєво відтермінована, або й зовсім зірвана через амбіції політичних гравців.

P.S.
Тим часом, через протистояння Президента та Прем’єр-міністра довкола запуску «Одеса-Броди» у проектному напрямку назріває черговий скандал в Службі безпеки України. Нагадаємо, 22 серпня СБУ спрямувала до Кабміну офіційний запит щодо надання інформації та матеріалів щодо дій, які можуть створювати загрозу енергетичній безпеці України. Це було зроблено на основі певних документів, надісланих до спецслужби з Секретаріату Президента, які нібито доводять наявність у діях очільниці уряду Юлії Тимошенко ознак державної зради.

У запиті сформульовано кілька принципових питань, зокрема щодо дій Кабміну по невиконанню рішення РНБО стосовно переводу нафтопроводу «Одеса-Броди» у аверсне використання, щодо розірвання в односторонньому порядку угод з компаніями CBM Oil plc. (Великобританія), Shelton (Канада) та Marathon (США) та підготовки умов для спільної з ВАТ «Газпром» розробки вивільнених родовищ, щодо загрози втрати Україною контролю за власною ГТС у разі створення консорціуму за участю того ж «Газпрому» тощо. В разі виявлення ознак подібних дій СБУ погрожувала спрямувати матеріали до Генпрокуратури.

Проте через кілька днів два офіцери спецслужби провели прес-конференцію, на якій заявили про тиск на них та наявність «політичного замовлення» з боку керівництва Секретаріату Президента з метою дискредитації уряду. Полковник Олександр Войтенко та майор Олексій Ніколаєнко заявили: «Сьогодні СБУ займається не питаннями охорони державного суверенітету та національної безпеки, а виконує особисті вказівки керівництва Секретаріату Президента ... [що] ... керує СБУ у телефонному режимі ...». Разом з тим вони оголосили про рішення подати у відставку.

Офіційна реакція спецслужби не забарилася. У повідомленні заява двох офіцерів називається «замовленою та організованою Кабінетом Міністрів України провокацією в одній з інформаційних агенцій». Крім того, було повідомлено, що Олександр Войтенко з 2006 року не займав в СБУ жодних посад, а останнім часом був радником одного з віце-прем’єрів уряду на так званій «посаді прикриття», з якої був звільнений в липні 2008 року. Як стало відомо у п’ятницю, в.о. Голови Служби безпеки Валентин Наливайченко вирішив особисто зустрітися з офіцерами та підписати їх заяви про відставку.

Як бачимо, протистояння двох керівників держави шириться буквально щоденно, захоплюючи ті органи, які по суті повинні бути аполітичними – СБУ, прокуратуру, суди. Ситуація дещо нагадує квітень-травень 2007, коли політичні конфлікти зіткнули Державну службу охорони та Генпрокуратуру. Що й не кажи, нафта може виявитися не менш «вибуховою» субстанцією української політики, ніж газ.