Почнемо з того, що від часу оптимістичних заяв та декларацій на травневому саміті «Краківської ініціативи» у Києві сталося чимало важливих подій, які позначилися на стані енергетичної безпеки регіону.

По-перше, конфлікт на Кавказі. Воєнні дії у Південній Осетії та Грузії оголили не лише реальні загрози воєнного характеру для об’єктів енергетичної інфраструктури, а поставили під питання реалізацію південного коридору постачання каспійських енергоносіїв на європейські ринки.

Після того, як у серпні майже на два тижні був перерваний весь нафтовий та газовий транзит через Грузію (нафтопроводи Баку-Тбілісі-Джейхан, Баку-Супса, залізничний транзит до портів Батумі та Кулеві, а також газогін Баку-Тбілісі-Ерзурум), політика диверсифікації як виробників, так і споживачів змінилися. Приміром, Азербайджан звернувся до Росії з проханням збільшити прокачку нафти трубопроводом Баку-Новоросійськ, а емісари «Газпрому» вже ведуть переговори щодо викупу всього об’єму азербайджанського газу. Таким чином, військовими діями Росія не лише отримала надійних союзників в обличчі обох грузинських бунтівних регіонів (а відтак, і свій форпост на Кавказі), а й можливість зірвати наміри США, ЄС та країн-транзитерів регіону реалізувати альтернативний коридор постачання енергоресурсів з каспійського та середньоазійського регіону до Європи. Примітно, що ще влітку казахи цікавилися перспективами нарощування поставок власної нафти через Азербайджан та Грузію, а потім – нафтогоном «Одеса-Броди» до Європи.

По-друге, глобальна економічна та фінансова криза, яка вплинула на ціни на нафту. Ще в липні «чорне золото» коштувало більше 160 доларів за барель. 11 листопада ціна нафти марки Brent на Лондонській біржі становила менше 56 доларів.

В той же час, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентсва, який був опублікований у газеті Financial Times 5 листопада, ціна нафти після кризи та відновлення світової економіки повернеться до позначки 100 доларів за барель, а у 2030 році перейде рубіж у 200 доларів. Це пов’язано насамперед не лише зі зростанням попиту на нафту та нафтопродукти, а й з різким спадом видобутку. За даними МЕА, він складе як мінімум 9 відсотків до 2030 року, а за умов необхідних інвестицій – 6,7 відсотків.

По-третє, був фактично зірваний перехід на аверсне використання нафтопроводу «Одеса-Броди» – фактично головного спільного проекту країн-учасників енергостранзитного простору. Як це пов’язано з транзитом каспійської легкої нафти в Україну та до ринків Європи? Дуже просто. Логіка наших партнерів на Кавказі така: якщо немає аверсу і немає комерційних контрактів – ми продаємо нафту іншим клієнтам, які мають і комерційний інтерес, і засоби доставки ресурсу.

Український уряд, заборонивши підписувати контракти на постачання нафти через офшорну компанію Milbert Ventures, а пізніше – через «Укрнафту» (51% акцій володіє держава), затягнув процес диверсифікації джерел і шляхів отримання нафти українським ринком. І справа тут не лише у політичній складові, як вважають деякі посадовці, а у самій ідеї – коли Україна та Європа отримають легку каспійську нафту цим маршрутом. Таким чином, реалізація маршруту ЄАНТК (Євроазійського нафтотранспортного коридору) поки залишається у підвішеному стані.

У коментарі „Реальній політиці” директор енергетичних програм Центру „Номос” Михайло Гончар констатував відсутність значного прогресу у реалізації «Одеса-Броди» за останні півроку. Єдине просування намітилося завдяки остаточним домовленостям зі словацьким оператором щодо можливості транзиту легкої каспійської по Південній „Дружбі” у напрямку НПЗ у Чехії (м. Кралупи та Литвинов). В той же час, за словами експерта, з боку уряду немає конструктивних зусиль, а є лише зауваження.

З боку президентського Секретаріату, який постійно критикує уряд з цього та інших питань, теж немає сильних переговорників для того, щоб залагодити цю проблему. Адже проблема полягає не у відсутності економічних передумов чи політичних (Тимошенко теж виступає за проектне використання нафтогону), а у форматі функціонування поставок каспійської нафти на вітчизняний ринок.

Натомість тривають пошуки інших можливих джерел постачання нафти. Під час відвідин України лідером Лівійської арабської народної Джамахирії Муамаром Каддафі 4 листопада, президент України Віктор Ющенко запропонував розширити двосторонню енергетичну спывпрацю. Зокрема, під час зустрічей у форматі віч-на-віч та у розширеному складі було обговорено можливості реалізувати проекти лівійської сторони з розвитку інфраструктури українського ринку нафтопродуктів. «Я переконаний, що надзвичайно економічно вигідним, раціональним, продуманим міг бути проект розбудови на західних кордонах України лівійською державою нафтопереробного заводу, відкриття можливості продажу нафтопродуктів через власні автозаправні станції по всій території України», – заявив Президент України. Проте, про які проекти такого роду може йти мова, коли навіть географічно близькі джерела нафти (Каспій) ніяк не можуть знайти спосіб доступу до України?

Але повернемось безпосередньо до бакинського саміту. Як і будь-які заходи такого рівня, подія оточена певним інформаційним вакуумом до прийняття кінцевих рішень. Проте, деяку інформацію вдалося почути на другому Київському безпековому форумі, який пройшов у столиці 6-7 листопада та був організований фондом Open Ukraine за підтримки низки громадських організацій.

Присутні на форумі вітчизняні та європейські експерти та менеджери компаній мали змогу обговорити актуальні питання енергетичної безпеки у Каспійсько-Чорноморському регіоні, поточні проекти та стан їх реалізації, а також загальний стан європейської безпеки у даному сегменті. Зокрема, Уповноважений Президента з міжнарожних питань енергетичної безпеки Богдан Соколовський розповів подробиці про підготовку до бакинського саміту.

Пан Соколовський повідомив, що 5 листопада відбулося засідання міждержавної робочої групи, яка заверила вироблення документів, що їх президенти країн мають затвердити на саміті. Як повідомив посадовець, на майбутньому саміті буде прийнята пропозиція щодо спільного використання українського метрологічного центру (розвивається у м. Боярка) для кількісного та якісного контролю транзиту енергоносіїв. Це дасть шанс позбутися претензій виробників та споживачів.

Також буде започаткована співпраця у створенні спільниого відкритого логістичного центру для відстеження транзиту енергоносіїв та для можливості швидкого реагування на можливі кризи на кожному етапі транзиту в режимі реального часу. Говорячи про дану ініціативу, пан Соколовський нагадав, що всі країни мають ті чи інші структури реагування, але ідея в створенні спільних структур, що дасть змогу працювати більш ефективно за рахунок здешевлення витрат. Як приклад була приведена з аварія російського мазутного танкера в Азовському морі взимку 2007 року, наслідки якої Україна мусить вирішувати і зараз.

Як бачимо, співпробітництво країн «Краківської ініціативи» не обмежується виключно нафтовим ринком. На саміті у Баку очікується висловлення спільної позиції по газу та газовому ринку.

Як повідомив голова департаменту економічного співробітництва МЗС України Павло Султанський, також присутній на безпековому форумі, робоча група опрацювала Концепцію щодо створення спільного енерготранзитного простору. Він також зазначив, що залучення експертів Єврокомісії до розробки документу свідчить на користь серйозного підходу ЄС щодо даного проекту.

Річ у тім, що документ під назвою „Концепція Балто-Чорноморсько-Каспійського енерготранзитного простору” був запропонований до розгляду президентів ще на травневому саміті у Києві, проте не був погоджений. Директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар пояснив це необхідністю подальшого більш глибокого опрацювання Концепції. Тому, за словами експерта, бакинський саміт буде „наступним маленьким кроком” на шляху до творення енергетичної спільноти. Коментуючи конкретні рішення, про які говорив Богдан Соколовський та які можуть бути затверджені на саміті, пан Гончар відмітив, що формат їх оформлення (в інтегрованому пакеті чи окремо) буде вирішений на окремій процедурній робочі зустрічі у Баку напередодні саміту.

Таким чином, поступова інтеграція країн енерготранзитного простору у напрямку європейських стандартів та норм діяльності енергетичних ринків, а також через низку спільних проектів. Тому певний оптимізм щодо саміту є. За словами Богдана Соколовського, на саміті будуть прийняті „рішення, які зроблять розмови і декларації реальністю”.

Але те, що мусить насторожити, є певне відсторонення ЄС та його структур від Балто-Чорноморсько-Каспійського енерготранзитного простору як нового регіонального механізму гарантування енергетичної безпеки. Можливо, це криза нерозуміння та підсвідомий страх перед «картелем транзитерів». За думкою Михайла Гончара, яку він висловив на форумі, Балто-Чорноморсько-Каспійський енерготранзитний простір є ініціативою у відповідь на неспроможність ЄС сформувати спільну енергетичну політику. Простіше кажучи, в умовах відсутності єдиної Європейської зовнішньої енергетичної політики „кожен рятується як може”.

Тому варто сподіватися, що до наступного саміту «Краківської ініціативи», який відбудеться навесні 2009 року у Тбілісі, країни зроблять відповідні висновки і зможуть провести інформаційну роботу з європейськими інституціями. Адже в сфері енергетичної безпеки будь-які зусилля щодо гарантування безпеки транзиту енергоносіїв не протирічать діяльності європейських партнерів у даному напрямі політики, а є комплементарними та загалом підсилюють спільний рівень безпеки.