Днями Віктор Медведчук знову став членом Вищої ради юстиції (ВРЮ). Після кількох років опали колишній голова Адміністрації президента Кучми знову посів дуже високу посаду в державі. Адже ВРЮ – орган, який вносить президентові України подання на призначення суддів або їхнє звільнення. Медведчук, разом із ще кількома обраними (з-поміж яких така особа, відома своєю чесністю, як Сергій Ківалов), знову став суддею над суддями. Що особливо характеризує Медведчука, так це його закритість. «У моєму житті немає якоїсь демонстративності», – заявив він якось про себе. Напевно, зокрема, з огляду на цю закритість Медведчук був занадто демонізований у очах громадськості. Особливо тієї її частини, яка виступала проти Кучми. Та, якщо уважно проаналізувати життєвий шлях Медведчука, можна дійти однозначного висновку: це людина, яка більше програвала, ніж вигравала.

ЛУЗЕР, РАЗ

Перша значна публічна поразка Віктора Володимировича – справа Василя Стуса та Юрія Литвина, адвокатом у яких він був 1980-го. Попри значні зусилля призначеного владою Рад адвоката поетів посадили. Наш герой пригадує: «Якщо хтось вважає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі та не знає, що це таке. Рішення в таких справах ухвалювалися не в суді, а в партійних інстанціях і КДБ». Медведчук абсолютно правий, але факт залишається фактом: саме він, а не хтось інший, виконав роль адвоката, який програв свій перший гучний процес. Лузер – так би назвали його в Америці.

ЛУЗЕР, ДВА

З комсомолом, у якому кучкувалися талановиті люди тієї епохи, у Віктора Володимировича теж не склалося. В молодості він, чесний хлопець із народу, командував рейдами Добровільної народної дружини (ДНД) внаслідок чого і потрапив у халепу. Подейкують через затримання якогось мажора. Так, не почавшись, закінчилася комсомольська кар'єра.

КАР'ЄРНИЙ ПРОРИВ

Серйозний кар'єрний стрибок Медведчука припадає на епоху після перебудови. В 1978–1989 роках він ще лишень простий адвокат Київської міської колегії адвокатів, а з 1989 по 1991 роки – вже завідувач юридичною консультацією Шевченківського району Києва. У 1990–1997 – президент Союзу адвокатів України, в 1990–1991 – член правління Союзу адвокатів СРСР від України. Й так далі, аж до голови адміністрації президента України Леоніда Кучми.

На високих постах, Медведчук діяв жорстко й активно. Проте битви, в яких потрібно було застосовувати нестандартний підхід, із тріском програвалися ним і його командою.

ЛУЗЕР, ТРИ

У 1999 році відбулися вибори київського міського голови. СДПУ(о) під головуванням нашого адвоката висунуло свого кандидата – бізнесмена й патріота футболу Григорія Суркіса. Він програв Олександрові Омельченку, й звернувся до суду Вишгорода з вимогою відмінити результати й заборонити його конкурентові балотуватися повторно. Суд став на бік пана Суркіса. Та знову лиха доля на цей раз в особі Леоніда Кучми, поламала ретельно вибудовані плани головного есдека. «Данілич» сказав, як відрізав: «Омельченко – мер!». Невдахи з похнюпленими головами припинили змагання. А куди було діватися: Суркіс отримав тільки 17% голосів, тоді як його конкурент – понад 70%.

ЛУЗЕР, ЧОТИРИ

Вибори мера в Мукачевому навесні 2004-го стали ще одним програним боєм Медведчука та його партії. Тоді кандидат від «Нашої України» Віктор Балога змагався з кандидатом від СДПУ(о) Ернестом Нусером. Люди Медведчука діяли, як слон у порцеляновій лавці – розпускали руки й залякували представників свого опонента. Балога виграв вибори, та бюлетені й протоколи територіальної виборчої комісії десь зникли. Цього разу доля, в особі того ж таки Кучми, була на боці Медведчука. «Данілич» сказав: «Нусер – мер!» Та «не довго музика лунала» Нусер незабаром відмовився від посади. А беззаконня, влаштоване в Мукачевому владою, яка тоді асоціювалася не так із Кучмою, як із Медведчуком, запам'яталося жителям України надовго. Дехто навіть вважає, що Помаранчева революція почалася саме у Мукачевому. Пам'ятаєте слова Мао: «Провокація. Репресії. Революція!» Медведчук почав репресії з пустого місця, чим і викликав революцію.

МЕГАЛУЗЕР, П'ЯТЬ

Напевно, якого-небудь іншого політика ця подія поставила б перед питанням: що потрібно робити, щоби так не наламати дров? Але наш герой не шукає легких шляхів. Методами, випробуваними в Закарпатті, він продовжує користуватися на президентських виборах у 2004 році. В хід пускається залякування, «каруселі», підтасовування, редакторам ЗМІ розсилаються сумнозвісні темники. Старий Мао виявився правим – репресії призвели до революції й президентом став Віктор Ющенко. Хоча до цього Медведчук говорив: «Я вірив у перемогу Януковича весь час із того моменту, коли партія підтримала його кандидатуру в президенти». А які були прекрасні перспективи: «Політреформа. Сентиментальний і простуватий президент Янукович із повноваженнями англійської королеви. Меткий і владний прем'єр Медведчук із правами російського царя», – казала одна особа з оточення Віктора Володимировича про його мрії.

ЛУЗЕР, ШІСТЬ

Закріпила попередній провал участь Медведчука в парламентських виборах-2006. Віктор Володимирович – кандидат у народні депутати України від «Опозиційного блоку НЕ ТАК!», №3 у списку. На виборах блок набрав голосів трохи більше за 1%. Причому, скидається на те, що за нього віддали бюлетені футбольні уболівальники, фанати Олега Блохіна, прізвище якого красувалося в першій п'ятірці блоку.

СЬОМЕ КОЛО

Чи означає нещодавнє призначення те, що Медведчук повертається в політику? Швидше за все, так. Адже це відбулося завдяки справедливому й неупередженому рішенню Верховного Суду, який очолює вихідець із БЮТу Василь Онопенко. В читача може виникнути запитання: навіщо витягати на світ Божий привидів минулого? Відповідь у скромних зв'язках нашого героя зі світом Кремля: дочку Медведчука Дарину хрестив прем'єр-міністр Росії Владімір Путін і нинішня перша леді Росії Свєтлана Мєдвєдєва. Кращого посередника для налагодження контактів із Москвою годі й придумати. Та, враховуючи список поразок Медведчука – цілком резонно можна запитати: чи не стануть відносини з РФ ще гіршими?

"Український тиждень"